... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №5
Відповідальність за дії, що охоплюються поняттям «знищення майна» передбачена ст.ст.194, 196 Кримінального кодексу України (далі – КК України) і основним безпосереднім об’єктом даного злочину є право власності. Предметом даного злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення яких передбачено кримінальним кодексом як спеціальний вид знищення майна.
Термінологічна конструкція «знищення» передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов’язує момент закінчення злочину [1, с. 60].
Знищення майна – це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Знищення майна як суспільно небезпечне діяння складає об’єктивну сторону злочину і оскільки основним безпосереднім об’єктом даних видів злочину являється право власності, то додатковими факультативними об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров’я людини.
Предметом знищення у злочинах, передбачених ст.ст. 194, 196 КК України, може бути тільки чуже майно, тобто тільки майно, яке знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні іншої особи, або коли особа знає, що дане майно належить іншій особі. Для кваліфікації діяння як знищення не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, приватної, колективної) належить майно, яке є предметом знищення. Знищення власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину.
Суб’єктивна сторона злочинів, які охоплюються поняттям знищення майна, може характеризуватися як прямим або непрямим умислом, а також необережною формою вини. При цьому кваліфікуючими ознаками умисного знищення майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом; 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Умисне знищення чужого майна може бути здійснено у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищене з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення майна шляхом підпалу [2, с. 490].
Необережне знищення майна встановлюється, коли особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення чужого майна та пов’язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.
За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194 КК України, є матеріальним. Обов’язковими ознаками його об’єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.
При наявності умислу свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода. У разі знищення майна загально небезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати. 
Мотив і мета не є обов’язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів як диверсія, терористичний акт, масові заворушення.
Особливістю відповідальності за необережне знищення чужого майна є те, що, на відміну від умисного знищення майна, передбаченого ст. 194 КК України, спосіб знищення майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. 
Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення майна - умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч.2 ст. 194 КК України [2, с. 497].
Оскільки таке поняття як «тяжкі наслідки», застосовуються у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочинів щодо знищення чужого майна слід ретельно досліджувати питання про відмежування цих злочинів від інших, суміжних з ним за ознаками об’єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001, № 25-26. –ст.131.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
May
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція