... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Наприкінці 90-х років ХХ ст., у зв’язку із прийняттям Конституції України, розробка питань із забезпечення національної (державної) безпеки набула особливої актуальності і в останні роки їм присвячено чимало юридичних досліджень. В опублікованих працях деяких вітчизняних та зарубіжних авторів державна безпека розглядалась як складова частина національної безпеки і визначалася як захищеність суспільства і держави від будь-яких зовнішніх і внутрішніх загроз, а також як вид діяльності її інститутів. Під терміном «забезпечення державної безпеки», в першу чергу, розуміють процес діяльності щодо забезпечення безпеки. Науковці ж при розгляді процесу діяльності, головними його ознаками найчастіше розглядають: ціль, засоби, результат і сам процес діяльності. Сучасні дослідники з проблем національної безпеки як вітчизняні, так і зарубіжні, виділяють елементи системи національної безпеки такі як мета, завдання, об’єкт, суб’єкт, засоби, методи, форми, безпосередньо сама діяльність і результат. Наприклад. В.Ф. Погорілко зазначає, що «державну безпеку можна розглядати не лише як певний стан держави (державного ладу) і як захищеність її суверенітету, незалежності та інших інститутів, але і як діяльність, тобто визначити державну безпеку і як вид діяльності держави (її функцію), який прийнято називати забезпеченням державної безпеки» [1, с. 16]. В.А. Рубанов зазначає, що «забезпечення державної безпеки – це необхідність, оскільки без самозбереження і нормальних умов зовнішнього і внутрішнього існування держава не в змозі виконати свою суспільну функцію» [2, с. 49]. О.В. Українчук у дисертації «Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства і демократичної, правової, соціальної держави» зазначає, що «забезпечення безпеки – це цілеспрямована діяльність суспільства і його структур щодо досягнення стану оптимального функціонування і розвитку шляхом правильного вибору перспективних цілей, ефективного реагування на зовнішні загрози, стимулювання і створення позитивних процесів» [3, с. 40]. Аналіз співставлення наведених визначень «забезпечення державної безпеки» вказує на те, що вони змістовно подібні, однак відрізняються між собою текстовою конструкцією і деталізацією у них поняттєутворюючих ознак. Наприклад В.А. Рубанов суттєвою ознакою «забезпечення державної безпеки» вказує «необхідність самозбереження і нормальних умов зовнішнього і внутрішнього існування держави» і т. ін. Аналогічні поняттєутворюючі розбіжності у викладенні розглядуваного поняття мають місце і в описанні цього словосполучення В.Ф. Погорілком, О.В. Українчуком та ін.
Для того, щоб визначити зміст поняття забезпечення, слід звернутися до логіки, оскільки саме ця наука вивчає мислення, останнє, у свою чергу, є інструментом пізнання навколишнього світу, засобом отримання істинних знань.
З логічної точки зору, будь-яке поняття можна віднести до того чи іншого виду за змістом та обсягом, тобто дати йому логічну характеристику, що означає визначити, до якого саме виду відноситься дане поняття. Так, логічна характеристика поняття забезпечення дозволяє нам віднести його до функціонально-структурних понять. Зокрема, за змістом його можна віднести до абстрактних, тобто такого, у якому відображається не предмет, а певні його властивості, ознаки, або відношення між предметами, що розглядаються як предмет мислення; а за обсягом до збірних, тобто такого, у якому відображені ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Аналізоване поняття має розмитий, неясний зміст (оскільки поняття може вважатися ясним, якщо відомими й зафіксованими є істотні, поняттєутворюючі ознаки, що входять до нього) і нечіткий, нерізкий, розпливчатий об’єм (оскільки об’єм поняття вважається різким, якщо при віднесенні того чи іншого об’єкту однозначно вирішується питання, відноситься він до даної множини, чи ні). Поняття, які не володіють ясним змістом і різким об’ємом отримали назву нечітких (невизначених, розмитих) понять, до яких ми віднесемо, зокрема, і термін забезпечення. Ми погоджуємося із думкою вчених В.К. Лисиченка та Р.М. Шехавцова про те, що «Проблема нечітких понять має суттєве значення в юридичних науках і вони неприпустимі в законодавчій практиці. Використання таких понять у нормах законодавства, інших правових актах та інструкціях, що розробляються відомствами, призводить до їх довільного тлумачення у конкретних ситуаціях нормозастосовчої діяльності» [4, с. 12]. Так, якщо застосувати логічні правила, що пред’являються при визначенні змісту якого-небудь поняття, текстова конструкція поняття забезпечення державної безпеки виглядатиме так: це різновид соціального процесу, у ході якого спеціально уповноважені суб’єкти реалізують покладені на них функції щодо підтримання оптимального функціонування держави та її стабільного розвитку.
Однак це визначення повною мірою не відображає усієї повноти визначуваного поняття забезпечення і воно потребує деталізації. Так, при уточненні змісту невизначеного поняття забезпечення, застосування якого у практичній діяльності ускладнює та унеможливлює вирішення конкретних завдань, слід застосувати логічні прийоми, що пред’являються до визначень понять. Одним із шляхів його з’ясування, зберігаючи при цьому його смислове ядро, є необхідність внести у нього відомі зміни. Такі зміни свідомо вводяться для уточнення смислу і носять назву уточнюючого визначення. При предметному розгляді такими уточнюючими визначеннями будуть елементи: служіння, обслуговування і сприяння. Однак, ці елементи розглядатимуться не просто самі по собі, як властивості, відтворені у абстрактному понятті забезпечення, а в їх єдності з певними предметами, що володіють цими властивостями. Такими предметами, у нашому випадку, будуть суб’єкти, які володітимуть, відповідно, функціями служіння, обслуговування і сприяння. Функція служіння означає працювати на користь чого-небудь, кого-небудь, в ім’я когось, чогось; бути відданим, вірним якійсь справі; виконувати своє призначення, роль; виконувати свої завдання; бути знаряддям, засобом для досягнення цілей, безпосередньо виконувати завдання щодо охорони державної безпеки. Під функцією обслуговування – матимемо на увазі виконувати роботу, пов’язану із задоволенням чиїх-небудь запитів, потреб, у даному випадку потреб, що виникають у суб'єктів, що здійснюють охорону державної безпеки. А під функцією сприяння – створення відповідних умов для здійснення, виконання чого-небудь, підтримку у певному виді діяльності, позитивний вплив на щось. Вказані суб’єкти працюватимуть на створення позитивних, сприятливих потреб та умов суб’єктів із функціями служіння та обслуговування, створюватимуть для них необхідні, належні умови для виконання поставлених завдань. Таким чином, із наведеного вище аналізу понятійної сутності терміну забезпечення видно, що уточнюючі визначення містять загальновживані значення слів, і словосполучень, семантичний зміст яких ясний і чіткий, однак вони вносять в них деякі додаткові елементи смислу, що є необхідними для досягнення належного рівня точності (конкретизації). Відтак, при предметному розгляді, слід спершу визначити, по-перше, перелік суб’єктів забезпечення державної безпеки України, по-друге, з’ясувати їх функції, і, по-третє, встановити, носіями яких функцій вони є у забезпеченні державної безпеки України.
Перелік суб’єктів забезпечення державної безпеки України можна виділити шляхом аналізу конституційних норм. Конституція України займає найвище місце у всій ієрархії нормативно-правових актів України і в ній закріплені фундаментальні, концептуальні положення. Деталізація ж окремих конституційних положень міститься у законах: конституційних та звичайних.
Аналіз положень Конституції України до суб’єктів забезпечення державної безпеки України дозволяє нам віднести: Український народ – громадян України всіх національностей (ч.2 ст.5, ч.1 ст. 17); державу (ст. 1, 2, ч. 2 ст.3, ст. 5, ч. 1 ст.6, ч.1 ст.17); Верховну Раду України (ст. 85, п.п.17, 18, 19 ст. 92); Президента України (ч.2 ст.102, ст.106); Раду Національної безпеки і оборони України (ст.107); Кабінет Міністрів України (ст.116); Збройні Сили України (ч.2 ст.17); військові формування та правоохоронні органи держави (ч.3 ст.17); місцеві державні адміністрації (ст.119); прокуратуру України (ст.121); органи суду (ст.124); Національний банк України (ст.99); Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (ст.101); громадян України (ч.1 ст.65). Слід зауважити, що подібний перелік суб’єктів міститься у ст.4 Закону України «Про основи національної безпеки України», прийнятому 16 червня 2003 р. Зокрема, законодавець визначив, що суб’єктами забезпечення національної безпеки України, є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний Банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна Прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’єднання громадян [5]. Однак, їх перелік у ієрархії, визначених текстом Конституції України, дещо відрізняється. На нашу думку, першим і основним суб’єктом, котрому за Конституцією України належить найважливіше місце у забезпеченні державної безпеки, є Український народ – громадяни України всіх національностей, носій повновладдя. За ст.5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами [5]. Крім цього, ст.65 Конституції до обов’язків громадян України віднесено: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України» [6].
Держава як окремий суб’єкт конституційно-правових відносин у цілому та суб’єкт забезпечення державної безпеки зокрема, відповідно до положень Конституції України, зокрема ст.ст.1, 2, ч.2 ст.3, ст.5, ч.1 ст.6, ч.1 ст.17, як гарант конституційного ладу, виконує функції забезпечення оборони і національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Так, за текстом Конституції «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави…» [6]. Також, відповідно до ч.2 ст.3 Основного Закону «…Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [6].
Далі в ієрархії суб’єктів забезпечення державної безпеки України слідують органи державної влади, зазначені нами вище. Їх повноваження передбачені Конституцією України, а також деталізовано законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами України.
Повноваження громадян України як суб’єктів конституційно-правових відносин і як окремого суб’єкта державної безпеки також можна виділити шляхом аналізу конституційних положень. Так, ч.1 ст.65 Конституції України визначено: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України» [6]. Унормування цього положення міститься у тексті Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 р. Зокрема, за текстом ст.1 Закону: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок забезпечення установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту…» [7].
Таким чином, аналіз положень Конституції України та виданих на її основі законів України дає нам змогу віднести суб’єктів забезпечення державної безпеки, залежно від функцій, котрі вони реалізують при забезпеченні державної безпеки, до наступних: 1) суб’єкти з функцією служінняУкраїнський народ, держава, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України (як вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади), Збройні Сили України, відповідні військові формування та правоохоронні органи (маємо на увазі Державну прикордонну служба України, Службу безпеки України), громадяни України; 2)суб’єкти з функцією обслуговуванняРада національної безпеки і оборони України, місцеві державні адміністрації, органи суду; 3) суб’єкти з функцією сприянняоргани прокуратури України, Національний Банк України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
 
Список використаних джерел:
1. Погорілко О.Ф. Конституційно-правові основи державної безпеки України / О.Ф.Погорілко // Державна безпека України. Науково-практичне видання Академії Служби безпеки України та Академії правових наук України. К.: 2004. – №1(1). – С. 15-18.
2. Рубанов В.А. Демократия и безопасность страны / В.А. Рубанов // Коммунист. – 1989. – №11. – С. 43-55.
3. Украинчук О.В. Обеспечение национальной безопасности в условиях формирования в Украине гражданского общества и демократического, правового, социального государства. дис…к.ю.н. 12.00.01 / О.В. Украинчук. – Х., 1994. – 224 с.
4. Лисиченко В.К. Проблеми теорії та практики подолання протидії розслідуванню окремих різновидів злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями: [монографія] / В.К. Лисиченко, Р.М. Шехавцов. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2009. – 304 с.
5. Про основи національної безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – №29. – 2003. – ст. 1433.
6. Конституція України. Закон України «Про Державний Гімн України». – К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. – 48 с.
7. Закон України про військовий обов’язок і військову службу // Відомості Верховної Ради України . –1992. – №27. – ст. 385. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
July
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція