... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №4
Відповідно до Закону України від 01.07.2010 № 2404-VI «Про державно-приватне партнерство» (далі-Закон), державно-приватне партнерство – це співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами [1].
На сьогодні питання щодо регулювання державно-приватного партнерства закріплено крім вищезазначеного Закону також у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства» від 17 березня 2011 року №279, Постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» від 11 квітня 2011 року №384, Постанові Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства від 11 квітня 2011 року №384. 
Питання врегулювання відносин із державно-приватного партнерства ґрунтується на твердженні, що земля є не лише природним ресурсом, але й майном, тому у земельному праві має відбутися поєднання начал як публічного так і приватного права. 
М.В. Шульга пише, що на сучасному етапі відбулася трансформація окремих земельних відносин з публічно-правових в приватно-правові земельні відносини. У першу чергу ці зміни торкнулися відносин земельної власності. Доцільним є поділ земельних відносин на публічні і приватні правовідносини. Поділ земельних правовідносин на приватні та публічні правовідносини має відбуватися за таким критерієм як коло суб’єктів земельних правовідносин. Приватними земельними правовідносинами слід вважати відносини в яких суб’єктами відносин є фізичні та юридичні особи. Публічними земельними відносинами є відносини, в яких обов’язковим суб’єктом є орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. У залежності від методу та типу правового регулювання земельних відносин доцільно розрізняти два різновиди публічних земельних правовідносин. Перший різновид публічних земельних правовідносин передбачає побудову взаємовідносин між їх учасниками на засадах влади та підпорядкування. Другий різновид публічних земельних правовідносин ґрунтується на засадах рівності їх учасників [2].
Предметом цієї статті є дослідження питань побудови правовідносин на засадах рівності учасників на підставі укладеного договору. 
Слід відмітити, що в сферу правового регулювання даного Закону входить не лише правове регулювання відносин із земельними ділянками, але і врегулювання управління нерухомістю. 
Впровадження державно-приватного партнерства на практиці може відбуватися у різних формах. У той же час, у разі якщо для здійснення державно-приватного партнерства необхідне користування земельною ділянкою, державний партнер забезпечує приватному партнеру можливість використання такої ділянки на строк, встановлений договором, який укладений у рамках державно-приватного партнерства.
У разі якщо у договорі про державно-приватне партнерство передбачається надання в користування (експлуатацію) та/або управління ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, щодо прокладання та експлуатації яких встановлено сервітут, такий сервітут може здійснюватися від імені державного партнера приватним партнером [1].
Про наявність таких сервітутів зазначається в умовах конкурсу з визначення приватного партнера та договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства.
Необхідно зазначити, що істотні умови укладання договору про встановлення державно-приватного партнерства визначені у п.7 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» від 11 квітня 2011 року №384, але вважаємо, що при укладанні даних договорів мають враховуватися як умови вищевказаного Закону, так і положення Цивільного кодексу України, які регулюють укладання договорів. 
На нашу думку, для найбільш повного з’ясування даного питання слід дослідити поняття договору. Відповідно до Цивільного кодексу України [3], за ст.ст. 626-632, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Отже, враховуючи вищезазначені положення законодавства, слід зробити висновок, що за загальним правилом, державно-приватне партнерство здійснюється на основі двостороннього договору.
Даний договір може бути багатостороннім. При цьому, до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір.
Відмітимо, що до договорів про встановлення державно-приватного партнерства за загальним правилом застосовуватиметься положення про свободу договору. При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента. 
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). На нашу думку, при укладанні договорів спрямованих на регулювання державно-приватного партнерства, може застосовуватися пропозиція про втілення інвестиційного проекту, що може бути передбачене у тексті такого змішаного договору. 
Право на втілення інвестиційного проекту буде передбачати укладення договору оренди земельної ділянки. Під інвестиційним проектом у цьому випадку слід розуміти документацію, яка визначає його економічну доцільність та особливості майбутнього інвестування, план заходів, таких як, наприклад, отримання земельної ділянки в оренду, будівництво об’єкта, придбання обладнання, визначати строки реалізації проекту та об’єм необхідних для реалізації проекту інвестицій, трудові відносини під час реалізації інвестиційного проекту та інше.
Слід зазначити, що відповідно до договору, державний партнер забезпечує приватному партнеру можливість використання земельної ділянки на строк, встановлений договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства. Після закінчення строку, на який договір було укладено, дія такого договору припиняється.
Договори про правове регулювання державно-приватного партнерства не можуть виступати у вигляді договорів приєднання, адже його умови можуть обговорюватися сторонами, узгоджуватися та змінюватися відповідно до п.13 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» від 11 квітня 2011 року №384. 
Що стосується договору на користь третьої особи, то під таким договором слід розуміти, договір в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Зокрема, в договорі про встановлення державно-приватного партнерства такою третьою особою може бути юридична чи фізична особа, на користь якої діє приватний партнер. 
При цьому слід прийняти до уваги, що з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. 
Підсумовуючи вищезазначене, хочеться звернути увагу на однозначність сприйняття термінології договору. На нашу думку, слід в усі договори, зокрема в договори про врегулювання державно-приватного партнерства вносити окремий розділ «Загальні поняття» або включати визначення таких понять у розділ «Загальні положення». 
У випадку, якщо у сторін виникатиме спір щодо тлумачення змісту правочину слід застосовувати положення про те, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) або на вимогу однієї із сторін або обох сторін – судом. 
При тлумаченні змісту договору беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
У випадку якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін, якщо їх можливо достовірно визначити.
Якщо враховуючи вищезазначене, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
 
Список використаних джерел: 
1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 № 2404-VI // Голос України від 30.07.2010. – №140. 
2. Бусуйок Д.В. До питання про публічні, приватні та публічно-приватні земельні правовідносини / Д.В. Бусуйок // Проблеми розвитку аграрного та земельного права України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 25 травня 2011 року.). – К.: Видавництво географічної літератури «Обрії», 2011. – С. 122-126. 
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Голос України вiд 12.03.2003. – № 45. 
 

Коментарі 

 
0 #3 Михаил Фёдоров 2012-10-21 00:00 Спасибо, Ваша точка зрения понятна :) Я уж думал не дождусь ответа :) Цитувати
 
 
+1 #2 Катерина Настечко 2012-10-20 12:14 По моему мнению - это прежде всего договорное направление сотрудничества. Например, частный партнер может получить в пользование тот земельный участок, который прежде получить было невозможно, так как на него была установлена исключительная собственность и право пользования публичного партнера. Однако, условием такого договора должны быть определенные требования к частному партнеру (в том числе по улучшению объекта пользования, инфраструктуры) , срок итд. Цитувати
 
 
+2 #1 Михаил Фёдоров 2012-02-27 02:16 А какие именно направления сотрудничества могут иметь место между государством и частными субъектами в аграрных или земельных отношениях?
Мне интересно Ваше мнение, так как со стороны кажется вообще, что введение термина "партнерство" было лишним, по сути все сводиться к заключению договора аренды (в основном).
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція