... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №2
Вивчаючи історію розвитку людства, предметом дослідження стають події, пов'язані з жорстоким знищенням різних народів і релігійних груп і тієї культури, носіями якої вони були, наприклад, Голокост, різанина в Сребрениці. Незважаючи на численні дослідження, що стосуються зазначених історичних подій, в теорії міжнародного кримінального права та національного кримінального права залишаються невирішеними ряд питань, зокрема, проблема відповідальності за заперечення геноциду як історичної події.
Геноцид розглядали у своїх наукових працях такі вчені, як: С.В. Бородін, А.Г. Кібальник, В.Г.Ляхов, В. Удовиченко, І.В. Фесенко, та ін., проте потребує конкретизації питання стосовно закріплення на законодавчому рівні відповідальності за заперечення геноциду як історичної події.
Мета дослідження – розробка пропозицій щодо встановлення відповідальності за заперечення геноциду як історичної події.
Згідно зі ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 09.12.1948 р. [1] під геноцидом розуміються вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу такі дії, як:
− убивство членів такої групи;
− заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
− навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
− міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
− насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу. Згідно з положеннями даної Конвенції караними вважаються такі дії:
− геноцид;
− змова з метою здійснення геноциду;
− пряме та публічне підбурювання до здійснення геноциду;
− замах на здійснення геноциду;
− співучасть у геноциді.
Геноцид є одним з найжорстокіших злочинів, що визнані міжнародною спільнотою, адже безпека людства та миру є найпріоритетнішими ключовими об’єктами у системі права.
Політика заперечення геноциду як історичної події справедливо засуджується світовою спільнотою. Так, Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті дві Резолюції - Резолюція від 21 листопада 2005 року № A/RES/60/7 Пам'ять про Голокост [2] і Резолюція від 26 січня 2007 року № A/RES/61/255 Заперечення Голокосту [3], які засуджують без будь-яких застережень будь-яке заперечення Голокосту і закликають всі держави-члени беззастережно відкидати будь-яке заперечення Голокосту — будь то повне або часткове — як історичної події і будь-які дії у цих цілях. Разом з тим, відсутність механізму реалізації положень Резолюцій, а саме їх рекомендаційний характер, визначає необхідність встановлення відповідальності за вчинене діяння в рамках міжнародного або національного права, в іншому випадку виключається фактична можливість реалізації зазначених положень. Так, у Німеччині згідно з місцевим законодавством суд Маннхайма засудив до п’яти років тюремного ув'язнення Ернста Цюнделя за заперечення Голокоста [4]. 
Засудженню повинно піддаватися будь-яке публічне заперечення визнаного у рішеннях міжнародних судів чи міжнародних воєнних трибуналів adhoc геноциду як історичної події, а не тільки Голокосту, який є не єдиним фактом геноциду в історії людства.
В якості прикладу можна навести ініціативу законодавця Франції про криміналізацію заперечення геноциду, яка, безсумнівно, відповідає духу і цілям Резолюції [5, c. 8].
Враховуючи положення Резолюцій, і необхідність виключення можливості заперечення геноциду як історичної події, пропонується встановити кримінальну відповідальність за публічне заперечення геноциду.
Для реалізації цієї пропозиції слід доповнити Кримінальний кодекс України [6] ст. 442-1 наступного змісту:
«Стаття 442-1. Публічне заперечення геноциду
1. Публічне заперечення визнаного у рішеннях міжнародних судів чи міжнародних воєнних трибуналів adhoc геноциду як історичної події -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
2. Те ж діяння, вчинене з використанням засобів масової інформації -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
Примітка. У цій статті під запереченням геноциду розуміється публічна заява про відсутність або неможливість існування геноциду як історичної події».
Результати цього дослідження можуть бути використані для подальшого удосконалення положень щодо відповідальності за публічне заперечення геноциду та аналізу зазначених питань у наукових роботах.

Список використаних джерел:
1. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него: Принята резолюцией 260 (III) Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1948 года. URL: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/genocide. (дата звернення: 23.09.2018).
2. Резолюции 60-й сессии. URL: http://www.un.org/ru/ga/60/docs/60res1.shtml (дата звернення: 23.09.2018).
3. Резолюции 61-й сессии, принятые без передачи в Главные комитеты. URL: http://www.un.org/ru/ga/61/docs/61res_nocte.shtml (дата звернення: 23.09.2018).
4. Эхо Холокоста. URL: http://www.russian-globe.com/N64/OChemPishutSMI.EchoHolocosta.htm (дата звернення: 23.09.2018).
5. Прокофьев В., Махровский В. Франко-турецкий гамбит. Российская газета. 2012. 25 января. № 14 (5687).
6. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст.131. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція