... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №5
На ще одну проблему, пов’язану з боротьбою з корупцією, слід звернути увагу. Так, в Законі України «Про запобігання корупції» законодавець одночасно вжив такі поняття, як «корупція», «корупційне правопорушення», «правовідносини, пов'язані з корупцією» чим, не тільки ускладнив процедуру кваліфікації та притягнення до юридичної відповідальності винних у скоєнні корупції осіб, але і допустив юридичну колізію.
Зокрема, в зазначеному вище Законі йдеться про відповідальність за вчинення тільки корупції або пов’язаних з корупцією правопорушень (розділ ХІ, ст. 65-69), при тому, що в Кримінальному кодексі України (далі – КК України) – про корупційні злочини (ст. 45) [1]. Разом з тим, в ч. 4 ст. 3 КК України визначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено, зазначена проблема набуває практичний характер: за що ж все-таки ми притягуємо до відповідальності корупціонерів?
У такій ситуації найбільш оптимальним виходом стало б виключення з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» понять «корупційне правопорушення» і «правопорушення, пов'язане з корупцією», а також доповнення цього Закону таким поняттям, як «відповідальність за корупцію» шляхом об'єднання зазначених сполучень зі змісту інших системоутворюючих ознак цього поняття.
У зв’язку з цим, необхідно змінити і існуючу практику, зокрема, застосування до суб’єктів корупції ч. 2 ст. 11 КК України за малозначне діяння.
Аналогічний підхід слід застосувати і в випадках звільнення винних в скоєнні корупції осіб від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49 КК України) і покарання і відбування покарання (ст. ст. 74-87 КК України), а також інших інститутів кримінального права. 
Зазначена позиція ґрунтується на сучасних наукових розробках вчених кримінального права, що мають пряме відношення до поняття «злочин» (ст. 11 КК України) [2, с. 44-47] і «корупційний злочин» (ст. 45 КК України) [3, с. 72], мова в яких йде не про кримінальні правопорушення, поняття про які відсутня в КК України, а про злочини, факт вчинення будь відноситься до одних з підстав кримінальної відповідальності (ст. 2 КК України).
У науковій юридичній літературі під корупцією розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка скерована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг чи інших переваг [4, с. 369].
У інших джерелах можна зустріти таке визначення корупції як: протиправне  використання особою повноважень и пов’язаних з цим можливостей, з метою незаконного отримання переваг для себе, інших осіб, у тому числі неправомірної обіцянки, пропозиції чи надання таких переваг [5, с. 189].
У ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про запобігання корупції» надано наступне визначення корупції: це – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей [6].
Таким чином, наукове (доктринальне) и законодавче (нормативне) визначення поняття «корупція» не співпадають – і це ще одна відмінність і особливість сучасної соціально-правової природи даного явища, яку потрібно враховувати при реалізації міроприємств, пов’язаних з боротьбою з корупцією.

Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: прийнятий 05 квітня 2001 року. Відомості Верховної ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К.Грищук, А.В. Савченко і ін.; за загальною редакцією О.М. Джужи, А.В. Савченко, В.В. Чернія. 2-е вид. перероб і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України станом на 20 вересня 2018 року / за заг. ред. Лошицкого М.В. Київ: Видавничий дім «Профессіонал», 2018. 784 с.
4. Юридическая энциклопедия: В 6 т. (Редкол.: Ю.С. Шемшученко (передседатель редкол.) и др. Киев: «Украинская энциклопедия», 2001. Т. 3: К – М, 2001. Т. 3: 2001. 792 с.
5. Закалюк А.П. Курс современной украинской криминологии: теория и практика: В 3 кн. Киев: Издательский дом «Ин-Юр», 2007. Кн. 2: Криминологическая характеристика и предупреждение совершения отдельных видов преступлений. 712 с.
6. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовня 2014 року № 1700-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція