... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №3
Сучасна Україна переживає надзвичайно складні часи. Економічна та політична криза, девальвація національної валюти та зниження рівня грошових доходів населення зумовили підвищення ролі права соціального захисту. Однією з найнезахищеніших категорій населення є молодь як частиною суспільства, важливість якої важко переоцінити, оскільки формує майбутнє нашої держави та новітні ідеї в нинішньому суспільстві. Молодь є каталізатором позитивних змін, впровадження революційних позицій і нових поглядів. Проте, з іншої сторони, перебуваючи у стані становлення та розвитку дана категорія осіб потребує додаткової уваги держави з точки зору соціального захисту та можливості вільної самореалізації. Слід відмітити, що саме в період молодості особа вперше починає працювати, досліджувати сутність трудових відносин, знайомиться з потенційними роботодавцями. У держави є майбутнє тільки тоді, коли вона здатна забезпечити ефективне працевлаштування молоді, адже праця є невід’ємною частиною розвитку будь-якого індивіда.  
На жаль, в Україні існують досить поширені проблеми працевлаштування молоді, які мають різний характер – економічний, соціальний, політичний, культурний тощо. Проте, в цілях даного наукового дослідження слід проаналізувати, насамперед, правові та соціальні проблеми працевлаштування молоді. Не зважаючи на наявні прогалини, колізії, недосконалістю законодавчої техніки в нормативно-правових актах у досліджуваній сфері, наукові концептуальні дослідження проблем працевлаштування відсутні. Вагомий внесок у дослідженні правового регулювання працевлаштування молоді зробили наступні вчені: О.О.Голованова, Т.П. Збрицька, Л.Ю. Малюга, Є.О. Монастирський, С.М. Прилипко, О.С. Реус, О.В.Тищенко, Ю.М. Щотова, О.М. Ярошенко та інші.
За загальним правилом особа набуває трудову правосуб’єктність з 16 років, проте, існують виключення, які чітко встановлені законодавством, щодо можливості бути залученим до трудової діяльності в 14 та 15 років. Відповідаючи на питання, яких осіб відносять до молоді, слід звернутися до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» де встановлено, що молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35  років [1]. Слід відразу підкреслити недолік законодавства щодо відсутності будь яких об’єктивних критеріїв встановлення такого віку. Проте, якщо порівняти інші країни, молодь кваліфікується по-різному. В Японії ,наприклад, це особи від 18 до 40 років (адже максимальний період життя в даній країні значно більший ніж в нас), проте дані цифри протягом певних періодів змінювались, оскільки в країні існують критерії визначення верств населення, що базуються на соціальних даних, які вираховуються відповідними формулами (наприклад, загальна кількість населення, максимальний вік, співвідношення молодих і літніх людей тощо). В Україні дані критерії не враховуються [2]. 
Сьогодні в Україні дуже гостро стоїть питання працевлаштування студентів після закінчення ВЗО. Якщо говорити про такі сфери, як медицина, техніка, інженерія, юриспруденція, то існують певні програми інтернатури, стажування, виробничої практики (далі – програми) тощо. Проте на жаль, дані програми недостатньо фінансуються і, як правило, враження після проходження даних програм є негативними, оскільки:
1) особа виконує трудову функція на безоплатній основі (або з мінімальним відшкодуванням);
2) досить часто такі програми мають тільки формальний характер;
3) відсутній будь який контроль за діяльністю молоді під час проходження таких програм;
4) відсутня система менторства, наставництва тощо;
5) відсутня законодавча база таких програм [3].
Фактично, досить рідко коли молодь отримує реальну користь від таких програм, а якщо говорити про такі сфери як культура, економіка, мистецтво, то такі програми взагалі можуть бути відсутні. Дані програми не регламентовані законами у достатній мірі. 
Важливою проблемою, на думку О.С. Реуса, є відсутність державних прогнозів потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Слід погодитись з такою позицією, оскільки дане питання лежить в юридичній площині. Наприклад, в Польщі відповідні міністерства кожні 3 роки приймають прогнози потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою, на основі яких виділяються бюджетні місця на навчання [4]. Проте, в Україні ринок праці та ринок освітніх послуг, також як і товарний ринок, розвиваються за законами попиту та пропозицій. Тому важливо контролювати баланс цих ринків для благополучного розвитку економіки України та суспільства в цілому.
Необхідно нагадати, що право на працю є природним та невід’ємним правом кожної людини, що міститься у багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, право на працю закріплене Загальною декларацією прав людини, яка передбачає, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття . Право на працю закріплене й в Конституції України, яка передбачає, що це право є одним із основних прав людини та громадянина, що надає можливість людині заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виходячи із конституційних положень, держава не лише проголошує, а й повинна забезпечити реалізацію права на працю [5, с. 85].  Проте, досліджуючи стан працевлаштування молоді, ми можемо звернути увагу, що механізм реалізації насьогодні відсутній. Це підтверджується і надзвичайно низькою заробітною платою, які пропонуються молодим особам на початку кар’єрного шляху. Невисока платня, відсутність перспектив та підтримки – усе це значно звужує можливості сучасної молоді. Також, правовим недоліком є відсутність чітких пільг для роботодавців при працевлаштуванні молоді. Слід закріпити на рівні Податкового кодексу України певні пільги у зв’язку з працевлаштуванням певного відсотку молоді, оскільки без економічної компенсації відсутності досвіду у працівників, у роботодавців фактично немає зацікавленості у працевлаштування таких осіб. 
Отже, питання забезпечення зайнятості молоді є важливим для суспільства
і держави, тому визначає особливі завдання для правового регулювання в цій сфері. Основними правовими недоліками працевлаштування молоді в Україні є відсутність ефективних програм на законодавчому рівні. Відсутність податкових та будь-яких інших пільг для роботодавців у зв’язку з працевлаштуванням молоді. Наша держава не реалізовує єдиної ефективної політики працевлаштування молоді. Для вирішення проблем працевлаштування молоді необхідно вжити заходів щодо поліпшення діяльності державних органів у напрямках забезпечення зайнятості молоді, розробити та впровадити ділові механізми фінансової та іншої підтримки підприємств, установ, організацій.

Список використаних джерел:
1. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.1993. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 16, стаття 167.
2. Щотова Ю.М. Правове регулювання працевлаштування молоді в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 – трудове право; право трудового забезпечення. Xарків, 2013. 19 с.
3. Ярошенко О.М. Проблеми та перспективи правового регулювання зайнятості та праці молоді. Вісник Академії правових наук України. 2014. № 4. С. 205—213.
4. Реус О.С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні: автореф. дис. на здобуттянаук. ступеня канд. юрид. наук: за спеціальністю 12.00.05 – трудове право, право соціального забезпечення. Національний університет внутрішніх справ. Харків. 2003. 19 с.
5. Малюга Л.Ю. Соціальний захист інвалідів та постраждалих внаслідок катастрофи на ЧАЕС в Україні: навчальний посібник. Алерта. 2016. 324 c. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
November
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція