... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №5
Підґрунтям існування демократичної, правової держави і напрямком її діяльності в ствердженні і забезпеченні прав і свобод людини є запобігання та боротьба зі злочинності. Конституційні засади передбачають, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність [1].
Провідне місце у системі норм законодавства України про кримінальну відповідальність посідає інститут співучасті. Згідно із чинним законодавством України співучастю визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Правила кваліфікації дій співучасників зазначені в частині 1та 2 ст. 29 КК [2].
У теоретичному плані питання співучасті виявляються одними з найскладніших у межах загального вчення про злочин. Однак, зростання злочинності в період швидкої «капіталізації» всіх суспільних відносин, бойові дії на сході країни, активний прояв її організованих форм змушують українських та світових учених активізувати роботу у напрямі дослідження проблем співучасті у злочині [3, с. 5].
Важливою тенденцією розвитку вітчизняного кримінального законодавства є його гармонізація із законодавством європейських держав. Євроінтеґраційні процеси вимагають від нашої держави дотримання загальновизнаних стандартів з прав людини і громадянина, сприйняття базових міжнародних принципів у боротьбі зі злочинністю. На цьому шляху значної актуальності набувають вивчення і узагальнення законодавчого досвіду інших країн, у тому числі тих, де джерелом права є прецедент. Це дає можливість не тільки пізнати зміст і сутність основних інститутів зарубіжного кримінального права, а й порівняти їх із національним кримінальним законодавством, зробити висновки щодо можливості запозичення позитивного досвіду європейських країн та імплементації у вітчизняне законодавство окремих дефініцій та формулювань.
В англійській доктрині кримінального права під співучастю розуміють дії двох і більше осіб з реалізації злочинного наміру. Поняття «співучасник» також використовується, але одні автори відносять до нього будь-яких учасників злочину, а інші — тільки другорядних учасників (principal in the second degree), тобто тільки пособників і підбурювачів. У літературі підкреслюється, що особа, яка надає підтримку правопорушнику після вчинення ним злочину, не може бути визнана співучасником, оскільки вона не брала участі у злочинному посяганні [4].
Щодо причинного зв’язку при співучасті англійське законодавство констатує, що учасником злочину може бути визнана як особа, чиї дії безпосередньо пов’язані зі злочинним результатом, так і така, чиї дії з огляду «розумної людини» сприяли злочину. За певних умов особа може бути визнана співучасником за вчинення найнезначнішого діяння, яке складно вважати пособництвом чи підбурюванням. Також, співучасть можлива й у необережному злочині. Важливо тільки, аби дії, які призвели до необережного заподіяння злочинного результату, охоплювалися первинним задумом учасників. В Англії за загальним правом притягнення другорядних співучасників до відповідальності можливе лише після вчинення злочину безпосереднім виконавцем.
За стійкістю умислу, виділяють чотири форми співучасті: співучасть без попередньої змови та співучасть з попередньою змовою, яка, в свою чергу, поділяється на співучасть за попередньою змовою групою осіб, організовану групу та злочинну організацію [5, с. 206].
КК Республіки Казахстан також врегульовує це питання, присвятивши йому окрему норму закону, яка має відповідну назву – «Форми співучасті». Так, у ст. 31 КК Республіки Казахстан законодавець виділяє групу осіб, групу осіб за попередньою змовою, організовану групу та злочинне об’єднання (злочинну організацію). Також, як підвид організованої групи окремо виділяються: «транснаціональна організована група», «транснаціональне злочинне об'єднання (транснаціональна злочинна організація)», «стійка озброєна група (банда)» [6].
Так, злочин визнається вчиненим транснаціональної організованою групою, якщо він вчинений стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єдналися для здійснення одного чи декількох злочинів на території двох і більше держав або в одній державі, проте його підготовка, планування, керівництво чи наслідки цього злочину мають місце в іншій державі, або в одній державі, проте за участю громадян інших держав. Злочин визнається вчиненим транснаціональним злочинним співтовариством (транснаціональною злочинною організацією), якщо він вчинений об’єднанням організованих груп, створеним із метою вчинення одного чи декількох злочинів на території двох і більше держав або в одній державі, проте його підготовка, планування, керівництво чи наслідки мають місце в іншій державі, або в одній державі, проте за участю громадян інших держав [7, с.212].
КК Литовської Республіки 1999 р. [8] виділяє в якості форм співучасті групу співучасників, організовану групу та злочинне об'єднання (злочинну організацію) (ст. 25).
Одним з основних критеріїв, обраним литовським законодавцем, слугує ступінь небезпечності вчинюваних діянь, другим – ступінь тяжкості вчинюваних злочинних діянь, нарешті, третій критерій – це кількість співучасників (для групи співучасників та організованої групи – два й більше, для злочинної організації – три й більше). Передбачивши всього три форми співучасті, КК Литовської Республіки фактично об'єднав групу осіб та групу осіб за попередньою змовою в одну форму співучасті – групу співучасників.
Континентальна західноєвропейська кримінально-правова система (романо-германська правова сім'я) характеризується наявністю систематизованих і кодифікованих законів.
Французька кримінально-правова доктрина та діючий КК Франції 1992 р. [9] ґрунтуються на акцесорній природі співучасті, законодавче визначення співучасті в злочині в КК Франції відсутнє, а наведені лише види співучасників. У якості форм співучасті розглядаються допомога (сприяння) та підбурювання (ст. 121-7). Звертає увагу встановлена законом можливість співучасті в необережних злочинах.
Кримінальний закон Італії [10] також не містить визначення співучасті, форм співучасті та видів співучасників, хоча містить поняття злочинного об'єднання та об'єднання типу мафії. Ці норми знаходяться в Особливій частині КК Італії в розділі V «Про злочини проти громадського порядку». Так, під злочинним об'єднанням законодавець розуміє об’єднання трьох і більше осіб із метою вчинення декількох злочинів (ч. 1 ст. 416). Більше того, наявність п'яти або більше співучасників в одному місці з метою вчинення злочину визнається обтяжуючою покарання обставиною (п. 1 ч. 1 ст. 112). Відповідно, під організацією типу мафії передбачається така організація, учасники якої вдаються до залякування інших осіб, щоб досягти кругової поруки й дотримання «закону мовчання» з метою вчинення злочинів, заволодіння прямим чи непрямим шляхом посадами, які дають можливість управління або контролю за економічною діяльністю, за розподілом концесій, видачею дозволів, укладенням підрядів і комунальним обслуговуванням, а також для вилучення незаконних привілеїв для себе та інших осіб (ч. 3 ст. 416 КК Італії).
Мусульманська кримінально-правова система відрізняється від інших глибоким релігійним змістом. Так, законодавець може надавати визначення співучасті в злочині та перелік видів співучасників. Водночас у законах не згадуються форми співучасті й відсутні визначення злочинних груп та об'єднань.
Проаналізувавши кримінальне законодавство зарубіжних країн, можна зазначити, що пострадянські країни у регулюванні інституту співучасті використовують як вітчизняний досвід так і міжнародний для подолання суперечностей та гармонізації і впорядкування законодавства. Будучи євроінтеграційні орієнтовані, країни прагнуть імплеменувати в законодавство низку норм які регламентують даний інститут, приймають нові норми які полегшують його практичне застосування.
Іноземне кримінальне законодавство є відмінним від українського з кількох причин. По-перше, історичний розвиток та процеси які під час нього відбувалися суттєво вплинули на становлення та розвиток інституту співучасті. По-друге, іноземні законодавці уникають чіткого визначення поняття «співучасть» та «співучасники» обмежуючи своє тлумачення прецедентним характером (Франція, США, Німеччина, Італія). По-третє, іноземні законодавці використовують «акцесорну теорію» при вирішенні питань кримінальної відповідальності співучасників. По-четверте, низка європейських країн виносить відповідне тлумачення та правила кваліфікації злочинів вчинених у співучасті в окремі нормативно-правові акти у формі законів, положень і правил кваліфікації. Міжнародна практика йде шляхом розмежування поняття співучасті в злочині і співучасть у злочинній діяльності, зокрема участь у транснаціональній злочинності. Варто відзначити, що в кримінальному законодавстві України досить чітко визначені поняття співучасті та співучасників, але недостатнім є практичний момент кваліфікації та застосування норми адже вони містяться в великому масиві постанов Пленуму Верховного суду України. Правова доктрина неодноразово висловлювала думку про необхідність прийняття додаткової постанови, яка б узагальнила та уніфікувала практичні моменти застосування тлумачень Верховного суду України.
    
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141
2. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. №25. Ст. 131.
3. Митрофанов І.І. Співучасть у злочині: [навч. посіб.] / І.І. Митрофанов, А.М. Притула. О.: Фенікс, 2012. 205 с.
4. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сб. законодат. метериалов / под ред. И.Д. Козочкина. Москва: Зерцало, 2011. 352 с.
5. Зінченко І. О. Співучасть у злочині за кримінальним правом України та Англії: порівняльно-правовий аспект. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Економічна теорія та право. Харків, 2013. № 3. С. 205—216.
6. Уголовный кодекс Республики Казахстан / науч. ред. и предисл. И.И. Рогова. СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. 466 с.
7. Орловський Р.С. Форми співучасті в кримінальному законодавстві зарубіжних країн. Право і суспільство. 2014. № 6-1. С. 210—217.
8. Уголовный кодекс Литовской республики / науч. ред. В.И. Павилониса; предисл. Я.И.Мацнева; пер. с лит. В.Я. Казанскене. СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. 470 с.
9. Code pénal de France / науч. ред. и предисл. Я.Е. Крыловой и Ю.Я. Головко ; пер. с франц. Я.Е. Крыловой. СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. 600 с.
10. Уголовный кодекс Италии / науч. ред. и предисл. M. Асланова; пер. с итал. Е.Р Шубиной. Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2003. 470 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція