... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №4
Сучасні можливості телекомунікаційних мереж дозволяють застосовувати нові ресурси для ведення бізнесу та представлення фірми, реклами. Інтернет мережа є доволі гнучкою у плані залучення різноманітних технологій і поширення інформації. На відміну від традиційних ЗМІ, всередині Інтернет інформація поширюється вкрай швидко, без обмежень кордонів і не потребує виконання формальностей при розміщені. Власне поряд із рекламною та іншою бізнес інформацією з такою ж легкістю поширюються і відомості, що завдають шкоди діловій репутації суб’єкту господарювання. Але не завжди законодавство встигає врегульовувати суспільні відносини. 
Відповідно цивільному кодексу юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати [1]. Під діловою репутацією юридичної особи, зокрема підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Виняток становить надане в ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» поняття ділової репутації, яка визначається як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає змогу зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон [3].
Відповідно чого користуючись нормами цивільного законодавства, особа чиє право порушене може вживати засобів захисту навіть у випадку якщо така інформація розміщена в мережі Інтернет. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями [1].
Так, наприклад юридична особа, діловій репутації якої була завдана шкода може звернутися до засобів судового захисту у випадках коли така інформація була розміщена як від імені юридичної особи так і фізичної особи. Якщо норми законодавства гарантують захист згадуваних нематеріальних цінностей то проблеми можуть виникати у процесі доказування і пошуку порушника. На відміну від традиційних ЗМІ, де згадувані раніше бюрократичні формальності дають змогу ідентифікувати особу відповідно чого звернутися із вимогою усунення порушення чи відшкодування завданої шкоди. Розглядаючи правовідносини в комп'ютерній мережі Інтернет, анонімність та важкість зібрання доказової бази створюють значні перешкоди до усунення інформації що дискредитує.
Поряд з тим, обов’язком позивача у даному випадку не є доведення своєї добросовісності і “чистоти” ділової репутації, а це є обов’язком особи, що оприлюднила інформацію – доведення її правдивості. Що визначено законодавством Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень [2].
При відшкодуванні збитків завданих діловій репутації суб’єкта господарювання в мережі Інтернет, застосовується та сама методика. Тобто позивач повинен у доказовому порядку довести факти прямої шкоди чи упущеної вигоди аби підтвердити суму заявленої вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, а у відповідності до п.4 ст. 23 Цивільного кодексу, моральна шкода завдана юридичній особі може полягати в приниженні її ділової репутації. Згідно ж із Цивільним кодексом ст.277 ч.7 спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена [1].
Значним внеском до врегулювання піднятого питання була постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” де окремою статтею вирішувалася проблема застосування норм закону до мережі. Встановлено можливість застосування аналогії права, як наприклад, якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації [4].
Сьогодні в Україні існує досвід розгляду позовів юридичних та фізичних осіб до Інтернет ресурсів, на яких розміщувалася інформація, що завдавала шкоди діловій репутації. Оглядаючи судову практику можна знайти прецеденти, які можуть свідчити про необхідність розробки та узагальнення норм, що регулюють дану галузь правовідносин. Частою помилкою є звертання безпосередньо до адміністрації ресурсу де розміщений компроментуючий матеріал. Що є хибним адже практично завжди адміністрація ресурсу не несе відповідальності за матеріали розміщені авторами, перевіряти достовірність вказаних фактів чи правоту позиції. Але у випадку доведення буде застосовано норму що, поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Що створить в свою же негативну репутацію для відповідача. Окремо, відповідно положень Пленуму якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Що відповідно зазначеного вище може ставити адміністрацію ресурсу у положення неналежного відповідача.
Хоча як свідчить судова практика проблемними залишаються моменти встановлення особи, що поширювала інформацію та доведення прямого умислу таких дій. Також із використанням деяких мережевих налаштувань – проблема ідентифікації лише ускладнюється. Відчутна необхідність в законодавчій ініціативі з питань врегулювання відносин в мережі Інтернет в цілому чи можливість адаптації та перенесення дії норм на це поле правовідносин.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003 р. – №40.
2. Цивільний процесуальний кодекс України  від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України від 08.10.2004 р.
3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України від 09.02.2001 р. – №5.
4. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. – №1. 
 

Коментарі 

 
0 #1 Пилип 2012-03-06 01:49 Воістину так - право на недоторканість і захист ділової репутації закріплене - а дієвих механізмів його реалізації (особливо в мережі інтернет) немає. Дуже актуальне, своєчасне питання піднімається у публікації. Пора державі вже вжити якихось заходів!!! Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція