... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №4
Серед основних факторів, які покликані забезпечувати подальший розвиток правової держави в Україні, є судовий захист суб'єктів господарювання. Розвинена система господарських судів, усталена процедура розгляду спорів слугують забезпеченню стабілізації господарських відносин і суспільного господарського порядку, однак сьогодні непоодинокими є випадки порушення прав суб'єктів господарювання. При цьому кількість звернень до апеляційних господарських судів останніми роками постійно збільшується, що свідчить про підвищення довіри до цієї ланки господарських судів.
Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому.
З метою визначення особливостей правового статусу органів судової влади законодавець закріплює порядок формування, функції, завдання, повноваження, внутрішню структуру. Саме ці риси в повній мірі характеризують їх правовий статус. Особливого значення серед цієї низки ознак займають повноваження, оскільки держава наділяє суди можливістю здійснювати певні завдання та функції саме в межах їх повноважень.
Автори Великого енциклопедичного юридичного словника під повноваженнями розуміють сукупність прав і обов’язків державних органів і громадських організацій, а також посадових і інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій. Основними формами реалізації повноважень державними органами є прийняття нормативно-правових актів (законів, указів, постанов, розпоряджень, наказів тощо), а посадовими особами – здійснення організаційно-розпорядчих дій [1, с.639].
На думку И.М. Зайцева, повноваження суду нерозривно пов’язані з правами та обов’язками, що надаються суду і покладені на нього нормами процесуального права для виконання функцій, здійснення задач і цілей [2, с.74].
Зв'язок між правом і обов’язком в правовідносинах має характер об’єктивної закономірності. Це прояв діалектичного закону єдності протилежностей. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок – це такі протилежності, які поза єдністю (правовідносин) існувати, як юридичні явища не можуть [3, с.320-321].
У господарському процесуальному законодавстві зустрічаються норми, які встановлюють порядок здійснення процесуальних дій судом, але при цьому в них не має прямої вказівки на права та обов’язки суду. Наприклад, ч. 2 ст. 101 ГПК України [4] визначено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги й перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суд в повному обсязі. Як бачимо, дана норма не містить прямих вказівок щодо прав та обов’язків суду. Проте, господарський суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не лише має право, а й зобов’язаний перевірити це рішення як в оскаржуваній, так і в не оскаржуваній його частині, а також стосовно осіб, які не подали скаргу.
Крім того, В.С. Калмицький пропонує розглядати права та обов’язки суду другої інстанції, закріплені в законі як загальні, оскільки вони регламентують його процесуальну діяльність в цілому [5, с.37-38]. При виникненні процесуальних правовідносин у судового органу з’являються конкретні права і обов’язки. Загальні й конкретні процесуальні права суду другої інстанції знаходяться в тісному взаємозв’язку: загальні є передумовою виникнення конкретних, а останні виступають в якості умов реалізації загальних.
Такий підхід є досить слушним. Продовжуючи думку В.С. Калмацького, слід зазначити наступне, що загальним правом та обов’язком апеляційного господарського суду можна вважати право на перевірку рішення місцевого господарського суду щодо його законності та обґрунтованості. Крім загального права суд апеляційної інстанції наділений ще й конкретними правами. Зокрема, такими правами суд може скористатися під час перегляду вже конкретного рішення суду першої інстанції по конкретній справі. 
Деякі науковці вважають, що суб’єкти цивільного процесуального права мають правосуб’єктність. На думку А.К. Сергун, особливістю виявлення правосуб’єктності судових органів є те, що її зміст відрізняється від змісту правосуб’єктності сторін, третіх осіб, інших учасників цивільного процесу і складається із юрисдикції і комплексу повноважень, якими зазначені суб’єкти наділені законом [6, с. 75]. Категорії правоздатності й дієздатності щодо органів судової влади не застосовуються, оскільки правоздатність і дієздатність – це лише можливість мати права і обов’язки та своїми діями або через своїх представників здійснювати їх, тоді як судові органи володіють не можливістю їх мати, а самими правами і обов’язками, і щодо них варто вести мову про компетенцію як комплекс повноважень, якими вони наділені за законом. Проаналізувавши вищевикладений зміст правосуб’єктності, стає зрозумілим, що зазначене поняття не відрізняється від загальноприйнятого поняття компетенції. Тому визначати правове положення органу судової влади незалежно від інстанції має або правосуб’єктність, або компетенція.
Слід враховувати, що інколи суд може здійснювати й господарську діяльність. У такому випадку він виступає як суб’єкт господарювання й наділяється правоздатністю юридичної особи. Але при цьому потрібно пам’ятати, що така господарська діяльність не є основним видом діяльності, оскільки головне призначення апеляційного господарського суду як органу судової влади полягає в перегляді рішень і ухвал місцевих господарських судів в порядку апеляції.
Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції є особливим учасником господарських процесуальних відносин, оскільки він виступає носієм державної влади в сфері правосуддя, отримуючи при цьому безпосередньо взаємопов’язані між собою права та обов’язки, а не здатність їх мати. Тому недоречно говорити про правоздатність судового органу.
Отже, основу правового статусу органу судової влади, отже і апеляційного господарського суду все ж таки складає саме його компетенція, а не правосуб'єктність.
 
Список використаних джерел:
1. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2007. – 992 с.
2. Зайцев И.М. Процессуальные функции гражданского судопроизводства / И.М. Зайцев. – Саратов.: Изд-во Саратовского университета, 1990. – 138 с.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права: О двух концепциях юридической регламентации / С.С. Алексеев. – Свердловск, 1972. – Т 1. – 396 с.
4. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – від 11.02.1992. – № 6, стаття 56.
5. Калмацький В.С. Суд второй инстанции в советском гражданском процессе / В.С.Калмацький. – Уфа, 1978. – 83 с.
6. Сергун А.К. Процессуальная правоспособность и правосубъектность (в литературе и в ГПК) / А.К. Сергун // Вопросы науки советского процессуального права: Труды ВЮЗИ. – М., 1975. – Т. 38. – С. 72-102. 
 

Коментарі 

 
0 #1 Ромашов Віктор 2012-03-02 21:27 Правосуб"єктність в широкому розумінні - здатність бути суб"єктом правовідносин. Суд, в тому числі господарський, в тому числі апеляційної інстанції, безперечно є учасником правовідносин. Тому, вважаю, що можна застосовувати цей термін. Хоча, звичайно основу правосуб"єктності суду складає його компетенція, повноваження. Але, поняття "правосуб"єктність" ширше ніж "компетенція". Власне, вважаю, що правосуб"єктість є ключовим елементом правового статусу апеляційного господарського суду. Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція