... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №1
Протягом останніх десяти років помітно зросла увага вітчизняних науковців до проблематики прав дитини. Водночас, слід вказати і на те, що кількісно зросли дослідження вченими прав жінок (у контексті забезпечення рівних прав і можливостей з чоловіками – гендерної рівності). Наразі активно обговорюються права студентів (учнів), що пов’язано, відповідно, з реформою вищої освіти, зокрема, правничої та впровадженням у заклади освіти політики нової української школи. Означене випливає на «розмивання» змісту прав людини, нечітке розуміння інших правових явищ, складовою термінологічного позначення яких є слово «права». Так, цілком логічними, зважаючи на зазначене є питання співвідношення прав людини і прав дитини, прав дитини і прав студента/студентки (школяра/школярки) тощо. Зважаючи, що висвітлити окреслену тематику у межах цієї роботи неможливо, ми зосередимо увагу на юридичній природі прав дитини, розуміння якої дозволить відмежовувати їх від інших правових явищ.
Як відомо, людські права стали предметом міжнародного регулювання наприкінці другої половини ХХ століття, фактором чого стала друга світова війна. На міжнародному рівні права дитини стали об’єктом уваги наприкінці 1959 року: 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Декларацію прав дитини. Хоча, не можемо не відзначити і те, що ще у 1924 році Лігою Націй була прийняла Декларація прав дитини. Фактором прийняття цієї Женевської декларації стала перша світова війна, що призвела до тяжких умов проживання значної кількості дітей. «Перший міжнародний документ, в якому ставилася проблема прав дитини Женевська декларація 1924 р., була спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист» [1]. Водночас, слід наголосити, що означені міжнародні акти належать до soft law, закріплюючи лише наміри на покращення правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення нормального розвитку дитини державами-учасниками, не передбачаючи імперативних норм за нереалізацію яких наставала б міжнародно-правова відповідальність.
Аналіз преамбули Декларації прав дитини 1959 року дозволяє зробити наступні висновки. 
1. Права дитини розглядаються Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у контексті людських прав, що цілком правильно, адже права дитини своїм джерелом мають саме людські права. Це положення спричиняє необхідність розгляду прав дитини не як «додатку» до людських прав, не як чогось, що надається повнолітньою людиною дитині, а як окреме явище, існування якого зумовлене іманентними дитині якостями. Водночас, права дитини не протиставляються людським правам, оскільки дитина також є людиною з іманентними її природі правами. Так, відповідно до ст. 1 Загальної декларації прав людини «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» [2], а відповідно до ст. 2 Загальної декларації прав людини «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією…» [2].
2. Права дитини як і людські права неможливі без визнання людської гідності, цінності людини (у цьому контексті згадаємо конституційний припис, закріплений у ст. 3 Основного закону України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [3]. Це положення не дозволяє розглядати права дитини як такі можливості, що надаються державою і залежать від її економічного розвитку. Навпаки, держава зобов’язана визнати і забезпечити права дитини, оскільки вони є іманентними людині.
3. Необхідність виокремлення прав дитини обумовлена особливостями природи дитини (зокрема, фізична і розумова незрілість), яка зумовлює потребу спеціальної охорони дитини, особливо якщо йдеться про новонароджену дитину. Дитинство не повинно розглядатись як період певних обмежень, що втрачають свою силу з настанням повноліття. Дитина, будучи наділеною природою людськими правами, отримує додатковий захист зі сторони держави. Дитина – це не об’єкт маніпуляцій зі сторони повнолітніх осіб, а такий же самостійний суб’єкт соціальних відносин, як і доросла особа зі своїми інтересами, бажаннями, потребами тощо.
4. Забезпечене дитинство є основою прогресивного розвитку людства, збереження генофонду, підвищення стандартів соціального життя. Наголосимо, у преамбулі до Закону України «Про охорону дитинства» охорона дитинства визначається як «стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави» [4].
Таким чином, права дитини не є різновидом людських прав, це окреме правове явище, існування якого зумовлене особливостями природи дитини, зокрема, їх фізичною і розумовою незрілістю.

Список використаних джерел:
1. Левченко К. Двадцять років Конвенції ООН про права дитини. URL: http://khpg.org/index.php?id=1258983351 (дата звернення: 26.09.2019).
2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. Офіційний вісник України. 2008. № 93. Ст. 3103.
3. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
4. Про охорону дитинства. Закон України від 26 квітня 2001 р. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 30. Ст. 142. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція