... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Актуальність теми. Кожна людина, відповідно до Конституції України, має право на захист своїх прав і свобод, порушених громадянами, організаціями чи навіть державою в особі певних органів, так ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплює, що «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» [1]. Проте особі не завжди вдається відстояти свої права на національному рівні, навіть використавши всі доступні способи і засоби. Пройшовши всі інстанції, особа має право захистити свої інтереси і на міжнародному рівні в Європейському суді з прав людини (далі ЄСПЛ). Особливістю рішень ЄСПЛ є те, що вони мають пріоритетне значення для різноманітних суб’єктів - суддів, адвокатів, прокурорів, працівників правоохоронних органів та інших учасників в питаннях, які стосуються даного рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [2]. При порушенні прав, передбачених Конвенцією, існує механізм захисту прав і свобод через ЄСПЛ. Захист права на охорону здоров’я, як і інших соціально-економічних прав, безпосередньо Конвенцією не передбачається, але звернення за захистом свого права можливе відповідно до різних статей Конвенції і така практика Європейського суду з прав людини існує, зокрема, при порушенні права на: життя (ст. 2), заборону тортур (ст. 3), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), права на справедливий судовий розгляд (ст. 6), права на повагу до особистого і сімейного життя, на недоторканність житла (ст. 8) [3]. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і її основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права [4; 5, с. 348].
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини ми можемо сказати, що право на здоров’я має узагальнений характер, який складається з таких частин: право на інформацію та конфіденційність інформації про стан здоров’я; право на медико-соціальну допомогу; право на згоду на лікування та медичне втручання; право на сприятливе екологічне середовище, яке впливає на стан здоров’я та ін. Таким чином, відношення права на здоров’я до соціально- економічних прав має суб’єктивний характер. Також Конституція України вказує на рівність громадян у їхніх свободах і правах. Вони є невідчужуваними та непорушними [1].
Право на життя в своїй основі включає в себе право на здоров’я. Здоров’я закон визначає як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Тільки при гарантуванні права на здоров’я людина може реалізовувати право на життя в повному обсязі.
Ст. 2 Конвенції передбачає, що право на життя захищається законом [2]. При цьому, згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, це право вважається порушеним не тільки у разі позбавлення життя, але й за серйозних пошкоджень організму людини, які не спричинили її смерті, однак становили серйозну загрозу її життю [3]. Держава зобов’язана захищати життя людини від посягань, а також від умисного позбавлення життя. 
Крім того, держава зобов’язана забезпечити незалежну судово-медичну систему, що дозволить визначити причину смерті, якщо вона настала в медичному закладі або якщо пацієнт перебував під постійним медичним контролем, а також міру відповідальності медичного персоналу.
Право на здоров’я передбачає і надання необхідної медичної допомоги у випадках, коли це необхідно. Захист здоров’я не є можливим без надання медичної допомоги у повному обсязі, адже будь-які зволікання у кризовій ситуації можуть призвести до смерті або тяжких наслідків для людини. 
Згідно з Конвенцією, особа має право на фізичну та моральну недоторканність. Принцип фізичної недоторканності полягає у тому, що забороняється будь-яке фізичне насильство, яке може призвести до фізичної шкоди, фізичної болі, ушкодження фізичних функцій організму чи будь-якої іншої шкоди для здоров’я особи.
Ще одним важливим правом, яке стосується права на здоров’я, є право на інформацію та конфіденційність інформації, які передбачені ст. 8 Конвенції. Кожна людина має право на будь-яку інформацію про свій стан здоров’я, про медичні послуги та способи їх отримання, а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресу.
Щодо права на отримання достовірної та своєчасної інформації про фактори, що впливають на здоров’я, то особи і організації зобов’язані повідомляти про чинники, які можуть вплинути на здоров’я громадян. Також у практиці ЄСПЛ розглядалися питання про неналежне інформування осіб про стан здоров’я і про ступінь отриманої шкоди здоров’ю, які зазнали впливу радіації або шкідливих речовин в ході експериментів в контексті ст. 8 Конвенції [3].
Окрім вищевказаного, одною із складових права на здоров’я є право на згоду на лікування та на медичне втручання. Українські та міжнародні нормативно-правові акти і морально-етичні документи, що стосуються питань медичної діяльності, містять положення, присвячені інформованій згоді пацієнта про медичне втручання. Особі надається право відмовитись від медичного втручання. Медичне втручання, яке тягне за собою ризик для здоров’я пацієнта, може мати місце як виняток в умовах крайньої необхідності. 
Існують й інші права, які також є складовими права на здоров’я [3]. Більш широкий їх перелік передбачений Основами законодавства України про охорону здоров’я, в якому держава також закріплює за громадянином України право на охорону здоров’я і забезпечує його захист [6].
Україна, як багато інших європейських країн, взяла на себе зобов’язання щодо створення юридичних, соціальних, економічних гарантій забезпечення права людини на сприятливе навколишнє середовище відповідно до міжнародних стандартів. При порушенні цих зобов’язань людина може захисти своє право на екологічно чисте середовище в судових інстанціях як конкретної країни, так і на міжнародному рівні [7, с. 358]. Порушення права на безпечне середовище має наслідком шкоду здоров’ю громадян і відповідно обумовлює право на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю громадян через забруднене довкілля.
Висновок. Право на охорону здоров’я є складним, певною мірою комплексним поняттям, яке включає в себе різні можливості і права, що потребують захисту. В контексті триваючої медичної реформи ще передчасно говорити про довершеність і досконалість системи захисту права на охорону здоров’я в нашій країні. Вона потребує апробації, адже залежить не тільки і не стільки від законодавчого врегулювання, але й від поступових змін у ментальності людей. Відтак сама можливість захисту прав у Європейському суді з прав людини є тим чинником, який допоможе розвитку держави на шляху до євроінтеграції. 
Захист права на охорону здоров’я у Європейському суді з прав людини здійснюється відповідно до положень Конвенції та протоколів до неї. Кожному громадянину держави, яка ратифікувала Конвенцію, у разі порушення прав, передбачених цією ж Конвенцією, надається право захищати себе в міжнародному судовому органі. І держава сприяє в реалізації цього права різноманітними способами.

Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР/ Поточна редакція від 30.09.2016 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
  2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Рада Європи [Електронний ресурс]: Міжнародний документ від 4 листопада 1950 року № 995_004/ Конвенція. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
  3. Хендель Н. Захист права на здоров’я у Європейському суді з прав людини [Електронний ресурс] / Н. Хендель // Українське право. – 2016. – Режим доступу: http://ukrainepravo.com/international_law/european_court_of _human_rights/zakhyst-prava-na-zdorov-ya-u-evropeys%60komu-sudi-z-prav-lyudyny/
4. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]: Закон України від 23 лютого 2006 року №3477-IV/ Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3477-15
5. Демченко І.С. Практика європейського суду з прав людини в національній судовій практиці у справах, пов’язаних із медициною / І.С. Демченко // Часопис Київського університету права. – 2014. – №2. – С. 348-350.
6. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Електронний ресурс]: Закон України від 19 лютого 1992 року № 2801-XII / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
7. Трегубов Е.Л. Право на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини / Е.Л. Трегубов // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 358-363. 
 
 
Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Освіта, взагалі, є надважливим та необхідним явищем для всього суспільного життя, а також є його складовою. На сьогоднішній день,  це складний соціальний механізм, який відіграє значну роль у загальному прогресі. Вона сильно впливає на всі процеси людської цивілізації, котрі відбуваються на даний момент або відбуватимуться у майбутньому. Це повною мірою стосується вищої освіти, в умовах сучасності, – у ХХІ столітті, коли у світі поширюється наукова інформаційна і технічна революція. Завдяки їй формується прогресивне, інформаційне суспільство, що виводить на перший план проблему поширення знання. 
Такий розвиток вищої освіти (як і всієї освіти загалом) повинен бути спрямованим на прогрес людини, щоб навчити її знайти себе і своє місце у суспільстві. А освіченість і професійність людини – це користь для суспільства, держави, всієї нашої цивілізації. 
Не даремно у документах ЮНЕСКО ХХІ століття вказано як століття освіти. Це пов’язано із змінами, тенденціями, котрі виникли у всіх сферах суспільного життя, і зокрема у сфері вищої освіти. Важливі тенденції проявляються не лише в окремих країнах світу, а й в Україні. Основними з них є: загальна глобалізація, інтеграція в технології освіти, гуманізація і демократизація, спрямованість на розвиток особистості, доступність, масовість.
Глобалізація, що проявляється в сучасному світі, веде до зростання академічної мобільності, удосконалення методів навчання тощо. З’являється розуміння необхідності використання нових форм в освіті. Поштовх до глобалізації вищої освіти почався ще у далекому 1971 році. Тоді на конференції міністрів європейських країн було визначено напрям на створення необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти, а також на взаємне визнання європейськими країнами дипломів. А Болонська декларація (підписана в червні 1999 р.), до якої приєдналася Україна, стала новим етапом у розвитку вищої школи Європи. 
З часу підписання цієї декларації і проведення відповідно до неї реформ, такі зміни називаються Болонським процесом. Щодо Болонського процесу, то участь в ньому – це відповідь на загальноєвропейські виклики, які є актуальними для вищої освіти європейських країн. Європейський простір вищої освіти  це об’єднання 46 національних систем (й зокрема, української), що розвиваються відповідно до спільно-визначених засад. ЄПВО узгоджує системи вищої освіти, а також сприяє їх сумісності та визнанню, при цьому ж не потребує обов’язкової уніфікації техніки навчання і забезпечення його якості.
Основні принципи Болонського процесу щодо систем вищої освіти європейських країн стосуються досягнення таких цілей, як: удосконалення міжнародної прозорості навчальних програм сприяння мобільності студентів, викладачів та науковців, створення системи першого і другого ступенів (ступінь бакалавра, ступінь магістра).
Декларація, підписана міністрами 29 європейських країн – це той основний документ, що призначений для зміни європейської вищої освіти, шляхом її модернізації. З метою досягнення основних цілей, тобто модернізації ЄПВО, у ній передбачається запровадження двоциклової системи вищої освіти, порівняних ступенів, системи кредитів ECTS. Це, в свою чергу, повинно сприяти забезпеченню високій якості освіти, утворенню єдиного європейського простору.
На Паризькій міжнародній конференції з питань освіти (127 країн світу), котра відбулась ще в 2001 р., зверталася увага учасників на зміни, котрі би мали зробити вищу освіту ефективнішою шляхом запровадження способів навчання за принципом «вчитися жити разом». Зміни повинні були також забезпечити використання науково-технічного прогресу у сфері освіти. Це би сприяло збільшенню у випускників здібностей, підвищенню конкурентоспроможності та престижності вищої освіти.
Зокрема, поширення Інтернету та інших доступних на міжнародному рівні мереж створює нові умови та можливості у сфері сучасної вищої освіти. Це стає в пригоді як студентам, так і викладачам. Наприклад, використання мережі Інтернет дає можливість кожному викладачу користуватися електронною бібліотекою, самостійно вдосконалювати рівень своєї підготовки й знань, обговорювати проблеми, ділитися досвідом.
Досить поширеним на сьогоднішній день засобом обміну інформацією є електронна пошта. Найбільше застосовується, коли є необхідність непаперового й швидкого зв’язку з людьми, швидкого розповсюдження інформації.
Новим освітнім явищем в Україні у ХХІ є поширення дистанційної вищої освіти. Її плюси в тому, що вона дозволяє самостійно обирати курси і темп освіти, дає можливість навчатись також й інвалідам. Студент завдяки скайп-зв’язку та іншому програмному забезпеченню може не тільки отримувати необхідну інформацію, але й спілкуватися з викладачем, ставити запитання й отримувати відповідь. Такий спосіб навчання дозволяє забезпечувати діалог між студентом і викладачем, організувати навчальний процес, застосовувати різні прийоми та методи навчання, наприклад, мозковий штурм та інші. 
Інтеграційні процеси у вищій освіті нашої держави зміцнюють її, навіть в умовах суперництва за престижність навчальних закладів, за кваліфікованих фахівців. Єдиний простір вищої освіти в Європі створює умови, за яких Україна стає відкритою, що породжує для вищої освіти нові можливості для розвитку. Це допоможе розкрити освітній експортний потенціал України.
Важливим в таких умовах є не лише вміння використовувати власні знання, але й також вміти адаптуватись до нових потреб ринку праці, управляти інформацією, шукати її, активно діяти, швидко приймати рішення, а також навчатися. 
З початку ХХІ століття однією з тенденцій вищої освіти в Україні є масовість вищої освіти. Вища освіта в європейських країнах, як і в Україні, вже перетворилася з певного привілею на щось звичне і нормальне, більш того, потрібне, і це стосується не лише міських жителів. 
Вища освіта сьогодні вважається необхідною, хоч і не завжди достатньою умовою отримання в майбутньому гідної роботи та просування в суспільстві. У минулому в Україні вища освіта була ознакою елітарності і надавала реальні переваги людині. У ХХІ ст. масова вища освіта стає більше звичною реальністю. Її великому поширенню сприяє інерція суспільної свідомості. Приблизно 85 % випускників середніх шкіл в Україні після закінчення школи вступають до вищих навчальних закладів. Український показник вступу випускників до ВНЗ є досить високим, навіть порівняно з подібною світовою проблемою , і за світовими стандартами. Наприклад, у США до ВНЗ в 2012 р. вступили приблизно 66 % випускників середніх шкіл.
Вищезазначені загальні тенденції у вищій освіті у ХХІ ст., котрі спрямовані на її модернізацію, є невідворотними. Це не означає, що потрібно скоротити її систему. Потрібно знаходити нові й ефективніші механізми використання вищої освіти на благо самої людини, на користь цілого суспільства, держави.

Список використаних джерел:
1. Бабин І. Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської освіти України в контексті Європейського простору вищої освіти на період до 2020 р. [Електронний ресурс] / І.Бабин, В. Ликова. – Режим доступу: http://www.tempus.org.ua/uk/national-team-here/238.html
2. Човган І. В. Перспективи глобалізації вищої освіти України / І.В. Човган // Наукові праці [Чорноморського держ. ун-ту ім. П. Могили]. Сер.: Політологія. – 2011. – Т. 162, Вип. 150. – С. 88-91.
3. Глобальні тенденції і проблеми розвитку освіти: наслідки для України: аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1537/. 
 

Останнє оновлення (14.11.17 00:02)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція