... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №3
Саме поняття моральної шкоди в традиційному його розумінні істотно відрізняється від поняття моралі, сформованого в суспільно – гуманітарних науках, зокрема у такій науці як філософія.
У філософії під мораллю (mores (лат.) – звичаї) розуміється одна з форм суспільної свідомості поряд з правовою, естетичною, релігійною, науковою, політичною свідомістю. 
Значення цієї форми суспільної свідомості визначається тим, що саме в її рамках знаходяться основні ціннісні орієнтири суспільства як нормативи діяльності людини і оцінка цієї діяльності з точки зору відповідності її заданим нормативам.
Вчені, визначаючи норми моральної свідомості, розуміють тут систему таких соціальних норм, які регулюють міжособистісне спілкування і поведінку людей з метою забезпечення єдності особистих і колективних інтересів. Значення моральної свідомості бачиться настільки важливим, що його структуру, специфіку і самі його складові норми в їх динаміці вивчає окрема філософська дисципліна - етика.
Мораль, представляючи собою певну підсистему соціальних норм, що склалася в конкретному суспільстві в конкретний відрізок часу.
І тут в першу чергу цікаво відзначити взаємозумовленість, подібності та відмінності морально-етичних і правових норм. Ця проблема неодноразово аналізувалася в літературі, тому зупинимося тільки на основних аспектах [4].
По-перше, це форма закріплення - під правовими нормами розуміються в першу чергу норми позитивного права, тобто закріплені в нормативних актах державних органів, в той час як моральні норми містяться в людській свідомості і в громадській думці, об'єктивізуючись в процесі самовиховання та саморегуляції.
По-друге, реалізація правових норм забезпечується і досягається за допомогою діяльності спеціального державного апарату (правоохоронних органів); дотримання самих норм моралі контролюється громадською думкою, підтримується заходами духовного впливу (наприклад, через твори мистецтва), а їх порушення присікається за допомогою громадського осуду [3].
По-третє, праву властиво єдність для всіх суб'єктів, при цьому загальна обов'язковість правової норми виникає з моменту вступу в силу відповідного нормативного акту. Однак в суспільстві відсутня єдність моральних норм для всіх його членів, тобто різні соціальні групи можуть мати різні поняття про мораль і справедливість; більш того, індивідуальні уявлення про зміст ряду моральних норм часом різноманітні і суперечливі, причому ці уявлення можуть змінюватися в процесі суперечок, обговорень, зрушень в моральному кліматі суспільства під впливом тих чи інших подій, залишаючись моральними оцінками, поглядами, нормами (про це свідчить, наприклад, дискусія в нашому суспільстві про допустимість або неприпустимість страти).
По-четверте, якщо право як система норм відрізняється від правосвідомості, тобто від правових поглядів, оцінок, уявлень, то в моралі не існує чіткої межі поглядів і норм – те, що для одного є нормою поведінки, для іншого виявляється лише можливою, але не обов'язковою оцінкою (поглядом).
Відповідно до положень Конституції України і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. Як випливає зі змісту ст. 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), моральна шкода, завдана юридичній особі, полягає у приниженні її ділової репутації [1]. Це майже єдине посилання на характер моральної шкоди, що може бути завдано юридичній особі в законодавстві. 
Слід також зазначити, що відповідно до п. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості [2].
Загальні аспекти відшкодування моральної шкоди в зарубіжних країнах мають певні відмінності та свої особливості.
В англійському праві взагалі відсутня суттєва різниця між майновим та немайновим шкодою в частині підстав і порядку відшкодування.
В американському праві, як і належить англо-американській правовій системі ситуація багато в чому схожа. Однак тут існує так званий інститут деліктів «privacy», творці якого бачили його функцію в захисті недоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе як особистість (наприклад, порушення самоти або права на самотність, поширення відомостей, що показують позивача у фальшивому світлі, присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метою отримання вигоди).
У Німеччині існує поділ шкоди на майнову і немайнову та єдиний принцип відповідальності за обидва види шкоди. При цьому в Німецькому цивільному законодавстві відсутній перелік інтересів, що захищаються законом в сфері недоторканості особи; спеціально обумовлені тільки заподіяння шкоди тілу або здоров'ю, позбавлення волі, схиляння жінки обманом або погрозами до співжиття. Однак в німецькому цивільному праві склалося поняття «Personlichkeit», в принципі рівнозначне з «privacy» в американському праві. Цікавим моментом є також те, що грошова компенсація тут – не єдиний засіб захисту; основним принципом відповідальності є реституція, тобто повернення потерпілої сторони в те положення, яке вона б мала, якби правопорушення не було; і тільки в тому випадку, коли реституція повністю або частково неможлива, збиток компенсується грошима [6].
Французьке цивільне законодавство також не проводить відмінності між матеріальною і нематеріальним шкодою. Так, Французький Цивільний Кодекс, визначаючи збитки, говорить про відшкодування збитку або втрати взагалі, не обмежуючись тільки грошовим збитком, що включає можливість відшкодування моральної шкоди [5].
Як видно з наведеного аналізу чинного закордонного законодавства найбільш прогресивних з правової точки зору країн, у всіх нормативно-правових системах немає такого терміну як «моральну шкоду», хоча присутні подібні за змістом і більш розроблені, ніж в Україні, інститути. Причому використовуються при характеристиці цих інститутів терміни більше орієнтовані на поняття особистості і всього, що з нею пов'язано.
Слід зазначити, що в кожній країні компенсація моральної шкоди має свої особливості, які відображають потребу держави і суспільства в адекватній сучасним вимогам системі правових норм, що регулюють компенсацію моральної шкоди.
Таким чином, загальні аспекти відшкодування моральної шкоди досить актуальні на даний час у цивільному законодавстві, адже ці питання почали реалізовувати в практичній діяльності досить недавно, і з прийняттям нині чинного ЦК України норми, що регулюють дану тему, містять ряд особливостей. Моральна шкода є явищем новим і недостатньо вивченим та дослідженим, а тому є об’єктом для подальшого вивчення у сучасному правовому просторі.

Список використаних джерел:
1. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. URL: http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/435-15.
2. Відшкодування моральної шкоди: коментар, законодавство, судова практика / за ред. М.Галянтича. Київ: Юрiнком Інтер, 2013. – 288 с.
3. Ніжинська І., Ніжинський С. Поняття і зміст права людини на компенсацію моральної шкоди. Часопис Київського університету права. 2012. № 4. С. 22—25.
4. Енциклопедія цивільного права України / С. Антонов, А. Бабаскін, І. Безклубий, С.Фурса та ін.; відп. ред. Я. Шевченко; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ: Ін Юре, 2009. 952 с.
5. Плаксiн В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом. Право України. 1994. № 2. С. 11—16.
6. Захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: тематична добірка. Юридичний Вісник України. 2009. № 14. C. 1—32. 
 

Останнє оновлення (06.11.18 14:09)

 
Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №5
На ще одну проблему, пов’язану з боротьбою з корупцією, слід звернути увагу. Так, в Законі України «Про запобігання корупції» законодавець одночасно вжив такі поняття, як «корупція», «корупційне правопорушення», «правовідносини, пов'язані з корупцією» чим, не тільки ускладнив процедуру кваліфікації та притягнення до юридичної відповідальності винних у скоєнні корупції осіб, але і допустив юридичну колізію.
Зокрема, в зазначеному вище Законі йдеться про відповідальність за вчинення тільки корупції або пов’язаних з корупцією правопорушень (розділ ХІ, ст. 65-69), при тому, що в Кримінальному кодексі України (далі – КК України) – про корупційні злочини (ст. 45) [1]. Разом з тим, в ч. 4 ст. 3 КК України визначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено, зазначена проблема набуває практичний характер: за що ж все-таки ми притягуємо до відповідальності корупціонерів?
У такій ситуації найбільш оптимальним виходом стало б виключення з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» понять «корупційне правопорушення» і «правопорушення, пов'язане з корупцією», а також доповнення цього Закону таким поняттям, як «відповідальність за корупцію» шляхом об'єднання зазначених сполучень зі змісту інших системоутворюючих ознак цього поняття.
У зв’язку з цим, необхідно змінити і існуючу практику, зокрема, застосування до суб’єктів корупції ч. 2 ст. 11 КК України за малозначне діяння.
Аналогічний підхід слід застосувати і в випадках звільнення винних в скоєнні корупції осіб від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49 КК України) і покарання і відбування покарання (ст. ст. 74-87 КК України), а також інших інститутів кримінального права. 
Зазначена позиція ґрунтується на сучасних наукових розробках вчених кримінального права, що мають пряме відношення до поняття «злочин» (ст. 11 КК України) [2, с. 44-47] і «корупційний злочин» (ст. 45 КК України) [3, с. 72], мова в яких йде не про кримінальні правопорушення, поняття про які відсутня в КК України, а про злочини, факт вчинення будь відноситься до одних з підстав кримінальної відповідальності (ст. 2 КК України).
У науковій юридичній літературі під корупцією розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка скерована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг чи інших переваг [4, с. 369].
У інших джерелах можна зустріти таке визначення корупції як: протиправне  використання особою повноважень и пов’язаних з цим можливостей, з метою незаконного отримання переваг для себе, інших осіб, у тому числі неправомірної обіцянки, пропозиції чи надання таких переваг [5, с. 189].
У ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про запобігання корупції» надано наступне визначення корупції: це – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей [6].
Таким чином, наукове (доктринальне) и законодавче (нормативне) визначення поняття «корупція» не співпадають – і це ще одна відмінність і особливість сучасної соціально-правової природи даного явища, яку потрібно враховувати при реалізації міроприємств, пов’язаних з боротьбою з корупцією.

Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: прийнятий 05 квітня 2001 року. Відомості Верховної ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К.Грищук, А.В. Савченко і ін.; за загальною редакцією О.М. Джужи, А.В. Савченко, В.В. Чернія. 2-е вид. перероб і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України станом на 20 вересня 2018 року / за заг. ред. Лошицкого М.В. Київ: Видавничий дім «Профессіонал», 2018. 784 с.
4. Юридическая энциклопедия: В 6 т. (Редкол.: Ю.С. Шемшученко (передседатель редкол.) и др. Киев: «Украинская энциклопедия», 2001. Т. 3: К – М, 2001. Т. 3: 2001. 792 с.
5. Закалюк А.П. Курс современной украинской криминологии: теория и практика: В 3 кн. Киев: Издательский дом «Ин-Юр», 2007. Кн. 2: Криминологическая характеристика и предупреждение совершения отдельных видов преступлений. 712 с.
6. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовня 2014 року № 1700-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056. 
 

Останнє оновлення (06.11.18 10:50)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція