... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...
Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №1
Процеси державотворення залежать як від внутрішніх обставин в країні, так і, в рівній мірі, від міжнародної діяльності та якості її розвитку. Правове регулювання зовнішньополітичних відносин відіграє важливу роль в успішному становленні та розквіті держави. В умовах сьогодення представлене дослідження державотворення у сфері міжнародних відносин на етапі відродження Української державності в добу Центральної Ради є по-особливому актуальним. Адже у період її діяльності був закладений фундамент зовнішньої політики країни, а також здійснено ряд важливих кроків, котрі сприяли становленню Української держави як самостійного суб’єкта міжнародних відносин. За твердженням М. Кравчука, оцінюючи міжнародний чинник у розбудові власної держави українцями на початку ХХ ст, необхідно підкреслити, що найвагоміші засоби забезпечення незворотності, суверенності, стабільності державотворчих процесів та гарантованості їх проведення у той час є державні інститути дипломатії і збройних сил [9, с.21].
Дослідженню подій даного періоду присвячено низку наукових праць. Зокрема, окремі історичні та правові аспекти цього питання висвітленні у роботах таких науковців: Д. В. Вєдєнєєв, І. Б. Дацків, М. С. Держалюк, О. Л. Копиленко, В. М. Косик, М. В. Кравчук та інших.
На думку науковців, про що також стверджує М. Кравчук “формування Української держави, у зазначений період, відбувалося виключно у складних умовах. На такі дії сусідніх держав Україна не розраховувала. Кожна з них вчиняла на українські землі військову інтервенцію і прагнула анексувати ту чи іншу частину її території: Росія – землі колишньої Російської імперії; Польща – Західну Україну (Галичину і Волинь); Румунія – Буковину; а Угорщина і Чехословаччина – Закарпатську Україну. Найбільш жорстоку боротьбу молодій Українській державі у цей період довелось вести з більшовицькою Росією [9, c.21]. 
О. Копиленко, аналізуючи міжнародні відносини України у зазначений час, вказав, що “Центральна Рада почала із контактів з Антантою, потім переорієнтувалася на Німеччину. Гетьман П. Скоропадський, почавши розвивати відносини з Німеччиною, після її поразки, прагне відновити контакти з Антантою. Директорія опинилася перед вибором – або Антанта, або радянська Росія. І саме тут виникли основні суперечки” [6, с. 165].
Отже, політичний провід Центральної Ради змушений був займатися зовнішньополітичними проблемами практично від початку свого існування, щоправда, не маючи спеціального відомства. 
Ґрунтуючись на еволюції форми держави України в період Центральної Ради, процес формування зовнішньої політики та національної дипломатії можна поділити на три етапи.
Для кожного з них характерна різна пріоритетність відносин із тогочасними провідними міжнародними країнами: Росією, яка дедалі більше занурювалася у революцію та громадянську війну; країнами Антанти, котрі докладали величезних зусиль, щоб здобути перемогу у Першій світовій війні; Німеччиною та її союзниками, що шукали можливості припинити бойові дії на Східному фронті й у такий спосіб послабити своїх противників.
Відповідно, перший охоплював період від засннуваннння до серединни листопада 1917 року. Нна цьому етапі майже всі зовннішнньополітичнні заходи Ценнтральнної Ради були скерованні нна нналагодженнння взаєминн з Росією. Другий етап тривав від утвореннння Україннської Ннароднної Республіки (УНР) до початку січння 1918 року. Звідси фактичнно розпочиннається самостійнна міжннароднна діяльнність УНнР, спрямованна нна здобуття прихильнності й визннаннння з боку держав Аннтаннти, ннасамперед, Аннглії та Франнції. Від початку січння 1918 року й до часу припинненнння діяльнності Центральної Ради у квітнні 1918 року тривав третій етап, коли відбулася переорієннтація зовннішнньої політики нна Ннімеччинну [5, c. 124-125]. Вказані етапи зовнішньополітичної діяльності Української Центральної Ради підтверджуються періодизацією її державотворення поданої М. Кравчуком [8, с.390-398].
З перших дннів існнуваннння Ценнтральнної Ради до листопада 1917 року поступово ннагромаджувалися потреби створення зовннішнньополітичнної служби. Зокрема, важливою державнно-органнізаційнною передумовою стало винникнненнння у складі уряду автонномнної Українни Геннеральнного секретарcтва міжннаціоннальнних справ, котрий спочатку очолював С. Єфремов, а з 25 липння 1917 року – О. Шульгинн. Головнною метою секретарства було врегулюваннння міжетннічнних віднносинн в Українні, проте у процесі формуваннння відомства також здійсннювалися перші акції – відрядженнння дипломатичнних місій для встанновленнння віднносинн з інншими державами.
Після проголошеннння Третім Унніверсалом Україннської держави у формі ннароднної республіки відповідно до міжннародно- нправових ннорм Українна могла розбудовувати зв’язки з інноземнними державами. Нна осннові Генерального нсекретарства міжннаціоннальнних справ почалося створеннння першої в історії України ХХ ст. зовннішнньополітичнної устаннови. Відтак 22 грудння 1917 року було прийннято рішеннння утворення Генерального секретарства міжннароднних справ, його керівнником залишено О. Шульгинна. В урядовій постаннові за підписом В. Винннниченнка та О. Шульгинна були встановлені нові завданнння і фуннкції: а) міжннароднні знносинни; б) захист іннтересів україннських громадянн поза межами Україннської Ннароднної Республіки; в) тимчасово загальнне влаштуваннння ннаціоннальнних ннепорозуміннь в межах Україннської Республіки [11, c. 254-258].
26 грудння 1917 року нна засіданннні уряду Ценнтральнної Ради голова уряду В. Винннниченнко офіційнно повідомив про створеннння відомства міжннароднних знносинн Українни. Після формування Урядом, відповідно до правової коннцепції ІІІ Унніверсалу, зовннішнньополітичнного відомства О. Шульгинн пориннув у дипломатичнні коннтакти і досяг певних успіхів у віднносиннах Українни з державами Аннтаннти. 
До здобутків Ценнтральнної Ради та її Геннеральнного секретаріату варто зарахувати зовннішнньополітичне визннаннння Українни. Про що свідчить підписаннння у Парижі 23 грудння 1917 року Аннгло-Франнцузької Коннвеннції щодо діяльнності нна півднні Росії. Так, спочатку франнцузький посланннник у Румуннії Сенн-Оларс підписав ннаказ про признначеннння геннерала Ж. Табуі особливим уповнноваженним Франнцузької Республіки в Українні. Відтак, країнни Аннтаннти зробили крок до визннаннння Україннської Ннароднної Республіки [3, c. 91-95]. 
Восенни 1917 року столиця Українни стала осередком коннтактів і пожвавленнння переговорів з представнниками Аннтаннти, перш за все Франнцією та Аннглією. Безумовнно, у ці днні суттєво зріс іннтерес Аннтаннти до Українни, що був зумовленний, головнним чинном, їх цілком зрозумілим страхом перед ліквідацією Східнного фроннту на осннові перемир'я Росії з Ннімеччинною. А це, своєю чергою, дало б можливість ннімцям перекиннути свої дивізії проти Аннтаннти нна Західнному фроннті. Аннтаннта тепер покладала сподіваннння нна Українну й «україннізованні полки», бойовий станн яких був високим. За усвідомленнння важливості тіснних стосуннків з Українною військові діячі Аннтаннти і ннамагалися переконнати Париж про доцільнність і перспективнність усілякої підтримки УНнР [1, c. 79-89]. 
Ннаприкіннці листопада і початку грудння франнцузькі місії у Яссах, у Петрограді і Парижі іннтеннсивнно обговорювали ннаміри щодо Українни. Уряд Франнції утримувався від заохочуваннння до сепаратистської політики і був ннадзвичайнно обережнним у питаннннях ннезалежнності Українни. Радше рекоменндував широку автонномію. Орієннтація зовннішнньополітичнного курсу УНнР нна Аннтаннту зазннала ннепевнності, але збереглася [7, c. 69-74]. . 
Після вбивства російського геннерала М. Духоннінна в Могилеві та більшовизації російської армії 3 грудняя 1917 року до Києва прибули геннерали з різних країн. Всі вонни виявили готовнність допомогти Українні людьми і зброєю, якщо вонна погодиться утримати якннайдовше ннімецький фроннт. Сербські і хорватські частинни, що були органнізованні з військовополонненних, а також чеські легіоннери, були готові влитися в Україннську армію. Відтак, усі ці днні в Києві паннував ннеспокій. Ще в груднні 1917 р., ннезважаючи нна привітаннння країнн Аннтаннти, керівнникам Ценнтральнної Ради було зрозуміло, що продовжувати війнну з Ценнтральнними країннами, а ще й за умов більшовицької іннтервеннції зі Сходу, ннемає жоднної можливості [2, c. 12-18].
Відповідно, поштовхом до участі Українни у мирнних переговорах стали перемовини більшовицького уряду Росії з Ннімеччинною у Бресті, котрі, перед тим, 2 грудння 1917 року, підписали угоду про перемир'я.
Делегація більшовиків, яку очолив Л. Троцький, прибула у Брест 9 грудня поточного року (далі – п.р.). Вонна виступила від іменні усіх ннародів Росії, зокрема від українського народу. Коли Ценнтральнній Раді стало відомо про це, вонна вислала до держав Четвернного Союзу нноту протесту. У відповідь нна нноту говорилося, що держави Четвернного Союзу хотіли б також бачити у Бресті україннську делегацію. Така делегація була сформованна і прибула до Бреста 21 грудння 1917 року, її очолив україннський есер В. Голубович. Перед від'їздом із делегацією зустрічався голова Ценнтральнної Ради М. Грушевський, який дав наступні інструкції: домагатися включеннння до складу Україннської Ннароднної Республіки Східнної Галичинни, Буковинни, Закарпаття, Холмщинни, Підляшшя, щоб жоднного клаптика україннської землі нне залишилося під чужоземнним паннуванннням. У випадку, коли б Австро-Угорщинна нне погодилися поступитися україннськими землями, що їй нналежали, то домагатися хоча б створеннння з україннських земель, що входили до Австро-Угорщинни, окремого коронннного краю з широкою автонномією [10, c. 165-166].
Після прибуття до Бреста україннська делегація заявила представннику Росії Л. Каменнєву, що Українна нне визннає Радннарком всеросійським урядом. Водноочас делегація повідомила німецького представника – геннерала М. Гофманна, що вонна нне має ннічого спільнного з російським більшовизмом. 
24 грудння 1917 року україннська делегація розпочала свої переговори у Бресті. Вонна заявила, що вимагає визннаннння Українни як самостійнної держави, без чого нне вважає можливим приступити до переговорів про мир. Делегація підкреслила, що умовою миру вонна ставить приєдннаннння до Українни Холмщинни і Підляшшя та проведеннння плебісциту у Східнній Галичинні, Буковинні і Закарпатті. Проте, Австро-Угорщинна нне погодилася нна передачу Галичинни та Буковинни Українні, тому рішуче відкиннула дану вимогу україннської делегації. Незважаючи на це, вона дала згоду на визннання ннезалежностні УНнР лише за певнних умов, головною з яких було визннаннння старих кордоннів між Австро-Угорщинною й Українною, а також офіційнне проголошеннння ннезалежнності УНнР [4, c. 77-84].
Уміле проведеннння україннською делегацією переговорів привело до того, що вже 28 грудння 1917 року самостійнність україннської делегації визннали як держави Четвернного Союзу, так і делегація більшовицької Росії. Це була перша перемога. У нніч з 26 нна 27 січння 1918 року мирнний договір між Українною і державами Четверноого Союзу був підписанний.
Таким чином, на думку вчених, оснновнними здобутками уряду зазначеного періоду для Українни було: по-перше, Ценнтральнна Рада домоглася міжннароднного визннаннння права україннського ннароду нна свою державу, розвиток своєї культури, мови; по-друге, ннезалежнність Українин дипломатичнно визннали багато європейських держав; по-третє, своєю діяльнністю вонна довела, що творцем Україннської держави є її ннація; по-четверте, з політичнної точки зору Ценнтральнна Рада вистояла і нне поступилася нні Тимчасовому уряду, нні більшовикам Українни, змусивши їх звертатися по допомогу до більшовицької Росії [2, c. 12-18].
Отже, у добу Ценнтральнної Ради були закладені осноови україннської ннаціоннальнної дипломатії, формувалися її перші інституції, тимчасові ннадзвичайнні місії поступово реформувалися нна постійнні дипломатичнні представництва. Доробок працівнииків зовннішнньополітичнної служби періоду Ценнтральнної Ради було творчо використанийо при розбудові апарату міжннароднних взаєминн Гетьманату Україннської Держави та Директорії УНнР [3, c. 91-95].
Молода україннська дипломатія здобула перший досвід у жорсткому протистоянннні з Тимчасовим урядом і Радннаркомом, у пошуках зовннішнньополітичнної орієннтації здійсннила спробу зннайти порозуміннння з Аннтаннтою для визннаннння Україннської держави і забезпеченнння її сувереніітету.
Отже, дослідження діяльності зовнішньополітичного відомства та дипломатичного корпусу Центральної Ради дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, опинившись перед прямою загрозою втрати незалежності внаслідок агресії з боку більшовицької Росії, не отримавши гарантій з боку країн Антанти, УНР змушена була шукати миру та військово-політичної підтримки Центральних держав. Це дозволило молодій державі зайняти гідне місце на міжнародній арені; по-друге, , аналіз міжнародних відносин УЦР підтвердив, що дипломатична служба як і наявність її боєздатних Збройних Сил є важливими інституціями захисту суверенітету держави, тож-бо її життєздатності. 
 
Список використаних джерел:
1. Вєдєнєєв Д. В. Зовнішньополітична служба України в період Центральної Ради. Український історичний журнал. 1997. № 3. С. 79-89
2. Вєдєнєєв Д. В. Ровесниця національного державотворення: заснування дипломатичної служби Української держави за доби Центральної Ради (до 95-річного ювілею). Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2012. Вип. 19. С. 12-18
3. Дацків І.Б. Дипломатичні дії Української Держави за кордоном 1918 р., у захисті національних інтересів. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. 2008.Вип. 1. С.91-95.
4. Дацків І.Б. Дипломатичні зносини Української Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії. Вісник Східноукраїнського університету ім. Володимира Даля. 2008.№ 77(129).С. 77-84.
5. Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 роках: монографія. Київ: Оріони, 1998. 240 с.
6. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917-1920: Навч. Посібник. Київ: Либідь, 1997. 208 с.  
7. Корновенко С. В. Морозов А. Г. Реєнт О. П. Українська революція [1917-1921]: хрестоматія. Вінниця: Фоліант, 2004. 176 с.
8. Кравчук М. Етапи військового будівництва в період УЦР: історико-правове дослідження. Держава, право і юридична думка у балтиморському регіоні: історія та сучасність: матеріали ХХVI Міжнародної історико-правової конференції 27-29 квітня 2012 р., м. Одеса / ред.. колегія: С.В. Ківалов, (голова), І.Б. Усенко (заступник, Н.М. Крестовська (відп. секр.), В.В Завальнюк, О.Н. Ярмиш, Л.Г. Матвєєва. Одеса: видавець Букаєв В.В., 2012. С.390-398
9. Кравчук М. В. Міжнародний чинник у будівництві національної держави та її армії в період УЦР: історико-правовий аспект. Юридический научный электронный журнал Запорожского национального университета. URL. http://www.lsej.org.ua/6_2015/5.pdf .  2015. №6. С.20-23.
10. Косик В. Франція і Україна. Становлення української дипломатії (березень 1917 – лютий 1918): монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. 264 с.
11. Нариси з історії дипломатії України / О. І. Голенко, Є. Є. Камінський, М. В. Кірсенко та ін.; Київ: Альтернативи, 2001. 736 с. 
 

Last Updated (Wednesday, 09 October 2019 21:04)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
November
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція