Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №6
Судова реформа, що почалася у 2015 році та триває по сьогодні, потребує аналізу багатьох теоретичних та практичних питань, пов’язаних з адміністративних судочинством. Одним з таких є – визначення статусу прокурора в адміністративному судочинстві відповідно до останніх змін внесених до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ). Для того, щоб дослідити правовий статус прокурора в адміністративному судочинстві, необхідно звернутися до статті 53 КАСУ, в якій передбачено, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах Також у статті зазначається, що у випадках, коли відкривається провадження за позовною заявою, яку подав прокурор в інтересах держави, в особі уповноважених органів на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, то такий орган набуває статусу позивача. Якщо ж такий орган відсутній, або у нього відсутні повноваження щодо звернення до суду, то тоді прокурор набуває статусу позивача [1].
Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Прокурор має право представляти інтереси громадян лише у таких випадках: якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист [2].
Отже, участь прокурора в публічно-правовому спорі, тобто процесі адміністративного судочинства, коли він здійснює представництво інтересів громадянина або юридичних осіб є реалізацією функції прокуратури, передбаченої статтею 131-1 Конституції України.
Виходячи із вищевикладеного, можна виділити такі форми участі прокурора в адміністративному судочинстві: як самостійний позивач в інтересах держави у разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави; як представник в інтересах держави за позовами інших осіб; як представник в інтересах держави в особі суб’єкта владних повноважень за позовом, апеляційною, касаційною скаргою, заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами прокурора; як представник в інтересах громадянина за позовами інших осіб; як представник в інтересах громадянина за позовом, апеляційною, касаційною скаргою [3, с. 73].
Актуальним залишається питання щодо подання доказів прокурором, оскільки обов’язковість подання доказів та здійснення процесу доказування відображається у принципі змагальності, закріпленому у статті 129 Конституції України та частині 1 статті 9 КАСУ. Для учасників адміністративного процесу, в тому числі прокурора, доказування полягає в обґрунтуванні обставин справи з метою переконати суд у їх істинності. Доказами прокурор підтверджує певні обставини для доведення наявності або відсутності порушених інтересів держави [4, с. 11]. Проведене у 2015 році Київським окружним адміністративним судом узагальнення судової практики застосування положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та іншого законодавства щодо участі в адміністративному судочинстві прокурора та органів прокуратури свідчить, що одним із найбільш типових недоліків практичної реалізації прокурором процесуальних повноважень у адміністративному судочинстві є ненадання до адміністративного суду доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги [4]. 
Таким чином, прокурор в адміністративному процесі здійснює представництво інтересів держави, інтересів окремих громадян, а також має право вступати за своєю ініціативою у справу, однак невирішеним залишається питання у яких випадках суб’єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином представництво законних інтересів держави, оскільки в процесуальному законодавстві відсутній визначений перелік таких випадків.

Список використаних джерел:
1. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 № 2747-IV (Редакція станом на 05.05.2018). Відомості Верховної Ради України, 2005, 446 с.
2. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014. Відомості Верховної Ради України, 2015, 12 с.
3. Голосов С.С. Окремі питання правового статусу прокурора в адміністративному процесі України. Митна справа. 2015. № 4. С. 71—76.
4. Басай О. Докази та доказування прокурором в адміністративному судочинстві. Вісник Національної академії прокуратури України. 2016. № 4. С. 10—16.
5. Матеріали Узагальнення судової практики застосування Київським окружним адміністративним судом положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та іншого законодавства щодо участі в адміністративному судочинстві прокурора та органів прокуратури у 2013–2014 роках. URL: http://www.vasu.gov.ua/ sudovapraktika/uzagalnennya/dovidka_uchast_prokurora_v_adminsudochinstvi/ (дата звернення: 12.06.2018).

Науковий керівник: Ярошенко А.С., к.ю.н., старший викладач кафедри загальноправових дисциплін та адміністрування Дніпропетровського державного університет внутрішніх справ.