... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №1
Судова влада – це важлива компонента організації влади в державі. Вона діє на засадах незалежності та відокремленості. Самостійність судів і незалежність суддів є гарантією захисту прав і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів суспільства і держави [1, с. 9]. Разом з тим, часто доводиться чути, і соціологічні опитування це підтверджують, що суспільство дедалі менше довіряє судам та суддям. Так, за результатами соціологічних опитувань, проведених соціологічною службою Центру Разумкова, у лютому 2005 р. не підтримувало діяльність суду 29,3 % опитаних респондентів, в лютому 2007 р. – 45,4 %, в жовтні 2009 р. – 62,1 %, в грудні 2011 р. – вже 64 %. У березні 2013 р. цей показник зменшився до 59,8 %, але все ще залишається надзвичайно високим [2]. Наведена динаміка показує певне розчарування серед населення діяльністю судів, втрату цим органом влади авторитету у суспільстві, помітне зниження довіри до нього людей.
У 2014 р. з 1 по 5 вересня в українських судах (за виключенням Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей) було проведено анонімне опитування громадян-відвідувачів судів в рамках Проекту Ради Європи «Посилення незалежності, ефективності та професіоналізму судової влади в Україні». Всього в опитуванні взяли участь 21 732 респонденти. Результати зафіксували, що 55,84% опитаних громадян довіряють судам, в яких розглядаються їхні судові справи, однак лише 31,88% довіряють судовій владі загалом. При цьому переважна більшість опитаних громадян перебуває у зоні невпевненості, а отже суспільство очікує від суддівського корпусу сигналу, що судова влада готова до змін у напрямку реформування, зміцнення незалежності в діяльності судів, підвищення довіри до суду та налагодження більш відкритої комунікації із громадянським суспільством [3].
Цей факт примушує державу і кожен суд переосмислити свою діяльність і вжити необхідних заходів, які б змінили ставлення до судів та суддів. 
Сьогодні в Україні негаразди судової системи пов’язані з великою кількістю чинників, але однією з ключових проблем є, мабуть, проблема налагодження взаємовідносин судової влади і громадськості, вирішення якої здатне повернути довіру громадян до суду і суддів, що є одним з найбільш важливих завдань судової влади на сьогоднішній день. Як слушно вказує Л. Москвич, довіра громадян  це особливе джерело сили судової влади й одночасно показник її ефективності. Влада, яка не має підтримки населення, якій не довіряють люди, не життєздатна. Збереження такого стану справ може призвести до підвищення соціальної напруги в суспільстві. Зміцнення ж авторитету суду сприятиме досягненню суспільного визнання цього інституту, що виявлятиметься в довірі до нього суспільства [4, с. 25].
На цю проблему звертали і звертають свою увагу як науковці, так практики (П. Гвоздик, В. Городовенко, М. Закаблук, В. Кравчук, М. Лашкіна, М. Логунова, Л. Москвич, О.Овсяннікова, С. Прилуцький та інші), однак досі є потреба у комплексному підході до вироблення єдиних напрямків її розв’язання. 
У зв’язку з цим, для якісної характеристики взаємовідносин судової влади та громадськості з метою подальшого вироблення першочергових напрямів їх оптимізації, доцільно розглянути поняття та форми взаємовідносин, взаємодії судової влади та громадськості; співвідношення понять «контроль» та «взаємодія».
Взаємовідносини, в цілому, визначаються як зв’язок між двома або більше суб’єктами. За характером впливу, який здійснюють суб’єкти один на одного, взаємовідносини, загалом, можуть бути нейтральними, позитивними або негативними. Взаємовідносини держави і суспільства, як правило, нейтральними бути не можуть. З від’ємним знаком ці зв’язки, якщо це відносини підпорядкування, підкорення, при активному втручанні держави у життя суспільства, що характерно для етатизму. Позитивні відносини – відносини партнерства, але при цьому передбачається існування громадянського суспільства.
С.В. Прилуцький відзначає, що «компроміс між державою та громадянським суспільством в питаннях організації судової влади та здійсненні правосуддя може реалізуватись, перш за все, у формі громадянського контролю. Суспільство реалізується при здійсненні правосуддя через відповідні механізми організації суддівського корпусу; безпосередню участь представників громадянського суспільства (народних засідателів, присяжних). Рівновазі між суспільством та державою сприяє і адвокатура, як незалежний правозахисний інститут громадянського суспільства. Крім того, громадянський контроль за судовою владою має здійснюватись через відкритість процесу правосуддя (гласність та відкритість правосуддя), доступність ЗМІ до судової інформації та її об’єктивне висвітлення [5, с. 236].
Звичайно, компроміс в процесі становлення партнерських, позитивних взаємовідносин держави і суспільства обов’язково повинен бути, однак поряд із розвитком інститутів громадського контролю в сфері правосуддя, вважаємо за необхідне підкреслити важливість становлення взаємодії судової влади із громадськістю, в тому числі з названими інститутами, їх участь у судовій системі, не забуваючи про принцип самостійності судів, закріплений у ст. 6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким суди здійснюють правосуддя самостійно та є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Семантичне значення термінів «контроль» та «взаємодія» надто різниться, щоб впевнено стверджувати, що взаємодія можлива лише через інститути громадського контролю. 
А. Крупник визначає громадський контроль як громадську оцінку ступеня виконання органами влади та іншими підконтрольними об’єктами їх соціальних завдань, дотримання певних норм. Громадський контроль є формою участі громадськості в управлінні для підвищення ефективності діяльності органів публічної влади, підприємств, установ і організацій, що надають соціальні послуги [6, с. 113; 7]. 
Поняття взаємодії великий тлумачний словник сучасної української мови визначає як взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджену дію між ким-, чим-небудь [8]. Взаємодія  це процес безпосереднього чи опосередкованого обопільного впливу суб’єктів один на одного, що породжує їх взаємні зумовленість і зв’язок. Логічно зробити висновок, що позитивні взаємовідносини слід трактувати в контексті нашої проблематики саме як взаємодію.
Взаємодія держави з громадськістю, в тому числі з різними інститутами громадянського суспільства, як правило, має місце у формах співробітництва, взаємодопомоги, координації, керівництва, а також, безперечно, нагляду і контролю. 
Говорячи про взаємодію судової влади із громадськістю, слід відзначити, що наразі вона має моніторингово-контролюючий характер, адже найбільше зацікавлення викликають питання управління якістю обслуговування в судах. Цю проблему треба розглядати з позицій набуття судами громадської довіри та підвищення їх авторитету, розбудови взаємин між судами, громадськістю та засобами масової інформації. З іншої сторони, не менш важливою є участь громадськості при здійсненні судової діяльності, яка проявляється у гласності процедури судочинства, демократичному порядку формування судової системи і суддівського корпусу, безпосередній участі при здійсненні правосуддя, інформованості суспільства про механізм функціонування судової влади, про ухвалені рішення, про призначення та особисті якості її представників, гласності та відкритому обговоренні всіх питань в рамках публічного дискурсу.
Для визначення форм взаємодії судової влади і громадськості, слід насамперед встановити як саме здійснюється вплив судової влади на громадськість, і навпаки, як громадськість може впливати на судову владу.
Отож, судова влада у взаємовідносинах з громадськістю:
1) впорядковує суспільні відносини у процесі здійснення правосуддя; розглядає і вирішує спори за зверненнями громадян та юридичних осіб, гарантуючи законність і правопорядок;
2) забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України;
3) здійснює правоінтерпретаційну функцію, даючи роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики;
4) виявляє повагу до всіх, хто постає перед судом чи звертається до суду, надає якісні послуги;
5) підвищує правосвідомість, правову культуру громадян, формує знання про права, їх захист тощо.
Громадськість безпосередньо або опосередковано може:
1) брати участь у формуванні судової влади;
2) брати участь у здійсненні судової влади;
3) здійснювати громадський контроль судової влади.
Якщо з боку судової влади більшою або меншою мірою вплив на громадськість здійснюється в ході виконання нею своїх функцій (хоча й тут є певні проблеми), то напрямки налагодження зворотної комунікації ще потребують всебічної розробки та впровадження. Так, на сьогоднішній день дискутуються і потребують свого вирішення на основі ґрунтовного дослідження питання виборності суддів та інші шляхи участі громадян у формуванні корпусу суддів, функціонування інститутів народних засідателів та присяжних, впровадження різних форм громадського контролю тощо.
 
Список використаних джерел:
1. Струс-Духнич Т.В. Судова влада в період розбудови громадянського суспільства: теоретико-правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень" / Т.В.Струс-Духнич. – Львів, 2012. – 16 с.
2. Чи підтримуєте ви діяльність суду в Україні? (динаміка, 2005-2013). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=169. – Назва з екрану.
3. Обговорено результати опитування громадської думки в рамках Всеукраїнської акції "Зміцнення довіри громадян до суду".  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/135074/. – Назва з екрану.
4. Москвич Л.М. Суспільна довіра до суду як показник ефективності судової влади / Л.М.Москвич // Вісник Верховного суду України. – 2011. – № 2 (126). – С. 25-30.
5. Прилуцький С. В. Громадянське суспільство в механізмі судової влади та правосуддя: теоретико-правовий аспект / С.В. Прилуцький // Часопис Київського університету права. – 2010. – №1. – С. 236-243.
6. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія: Ю.В. Ковбасюк (голова) та ін. – К.: НАДУ, 2011. – Т. 1: Теорія державного управління / наук.-ред. колегія: В.М. Князєв (співголова), І.В. Розпутенко (співголова) та ін. – 2011. – 748 с.
7. Крупник А.С. Громадський контроль: сутність та механізми здійснення / А.С. Крупник // Теоретичні та прикладні питання державотворення. On-line збірник наук. праць ОРІДУ НАДУ при Президентові України. – 2007. – Вип.№ 1 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://novyi-stryi.at.ua/gromkontrol/ KRUPNYK_A_pro_grom_ kontrol.pdf – Назва з екрану.
8. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція