... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №1
Абсолютно зрозуміло, що поняттю “контроль” властива багатозначність, що обумовлює виокремлення науковцями різних аспектів досліджуваного явища. Водночас вітчизняне законодавство не додає чіткості у цьому питанні, що зумовлене специфікою кожної зі сфер суспільної діяльності, до якої цей термін має застосовуватися. Більш того, серед науковців відсутня єдина позиція, до яких категорій належить контроль, розглядають його як управлінський процес, у широкому і вузькому значені, вкладають різний соціальний і правовий зміст, створюючи враження, що “йдеться про різні речі”. 
Термін “контроль” має надзвичайно широке значення і застосування, проте навіть з позиції юриспруденції контроль має різноаспектне змістовне наповнення та відповідну специфіку, залежно від конкретної галузі права. Звісно, найбільше уваги “контролю” як правовій категорії приділено у наукових працях з адміністративного права та процесу, теорії держави і права. Це пов’язано, перш за все, з тим, що у юриспруденції контроль визначається переважно як засіб управлінської діяльності, як її: функція, форма, елемент, система, інститут, регулятор, правомочність, засіб, інструмент тощо. Крім того, як один з принципів діяльності органів державної влади або як метод державного управління [1, с. 343]. Більш того, контроль є основною і першою ознакою організації будь-якої влади, оскільки перш ніж чимось управляти та владарювати, потрібно це контролювати.
У широкому сенсі контроль правового спрямування існує у двох основних видах: державний та недержавний. На думку В. Гаращука, головним у природі контролю в правовій державі у такому варіанті є те, що він міститься в дуалізмі громадянського суспільства і державної влади, народного та державного суверенітетів, а здійснюється через демократичну систему поділу влади за допомогою механізму стримувань та противаг [2, с. 75].
У свою чергу, публічно-правовий контроль у державі – недержавний контроль, поряд з приватноправовим контролем у сучасних умовах є вирішальним організуючим чинником функціонування демократичної держави, який здійснюється через юридично організовані групи населення. Наприклад, якщо приватноправовий контроль полягає у можливостях громадян за допомогою адміністративних та судових механізмів впливати на прийняття важливих правозастосовчих рішень, то публічно-правовий контроль можливий за допомогою соціальних інститутів, перш за все інститутів громадянського суспільства [3, с. 16].
У конституційно-правовій доктрині народовладдя, держава і правовий контроль виступають як цілі і засоби, причини і наслідки, і тим самим набувають ознак конституційно-правових установок (парадигм) і функцій, оформляючись у програмні, установчі, інституціональні та контрольні правовідносини в їх системній єдності. Тож контроль у конституційному праві має ключове значення у боротьбі зі зловживанням владою, і з незаконними діями (бездіяльністю) державних органів та посадових осіб, що завдають шкоду суспільству і людині [4, с. 352]. 
У теорії адміністративного права контроль розглядається як важлива функція державного управління, що органічно пов’язана з іншими управлінськими функціями. Зокрема О. Андрійко зазначає, що контроль є функцією управління, яка у необхідному співвідношенні існує з іншими. Такий підхід дозволяє уникнути як недооцінювання, так і перебільшення значення контролю у здійсненні управлінської діяльності. У процесі державного контролю здійснюється перевірка загальної спрямованості управлінської діяльності, відповідності її спрямування встановленому та закріпленому нормативно-правовими актами напряму і відповідності йому інших функцій управління. Контроль у сфері управління має як самостійне значення, так і є елементом, частиною інших функцій управління, засобом перевірки забезпечення виконання функцій управління, здійснюваним на завершальних етапах процесу [5, с. 142].
У теорії держави і права контроль розглядається як функція держави, як правова форма діяльності органів влади, вид юридичного процесу та навіть окрема галузь влади.  
Наприклад, В. Мурза з цього приводу слушно зазначив, що на фоні необхідності збільшення обсягу державно-правового впливу для посилення зовнішніх і внутрішніх позицій держави, особливо важливим інститутом постає державний контроль, який можна визначити як відносно відособлену функцію держави [6, с. 110].
О. Скакун, аналізуючи форми здійснення функцій держави її органами, чітко виділяє контроль та контрольну діяльність, що полягає у виконанні правозначущих дій щодо спостереження (перевірки) за додержанням підконтрольними суб'єктами правових норм і припинення правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами. До контрольних структур України відносить: Президента України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункову палату, прокуратуру, аудиторські структури, Національний банк України, податкову адміністрацію тощо. Тобто, контрольну діяльність здійснюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади – у різному обсязі, з різних питань і сфер правового регулювання [7, с. 138-139]. 
Проте вважаємо, що виокремлення функції контролю в окрему галузь влади є помилковою та утопічною ідеєю. Функцію державного контролю не можна передати якомусь одному органу чи якійсь одній галузі влади – таке завдання було б нездійсненним. Державний контроль не можна організовувати під верховенством одного органу або галузі влади (наприклад, президента чи уряду, як це має місце при організації виконавчої гілки влади). Занадто специфічними є завдання контролю. До того ж контроль за своїм характером, як правило, виключає ієрархію і підпорядкованість всіх контролюючих органів. В іншому випадку замість протидії посиленню і домінування однієї гілки влади над іншою, її неправомірним діям (бездіяльності) можна отримати один всеконтролюючий авторитарний орган. І тоді вже не важливо, як він буде називатися і до якої галузі влади буде входити формально [8, с. 38-39].
Відмінним від галузей публічного права є застосування поняття “контроль” у галузях приватного права. Наприклад, у цивільному праві контроль є засобом інформування та перевірки виконання зобов’язань та обов’язків суб’єктами цивільних правовідносин; у трудовому праві – інструментом забезпечення дотримання вимог щодо охорони праці, виконання колективного договору, трудових обов’язків; у господарському праві контроль є однією з правомочностей власника-засновника юридичної особи щодо відання за використанням та збереженням переданого ним належного йому майна, форма перевірки якості робіт і матеріалів замовником за договірним зобов’язанням тощо.
Таким чином, вживання поняття “контроль” у правничій науці та практиці достатньо широке. Кожен науковець який досліджує сферу публічного управління, адміністративні та організаційно-управлінські відносини застосовує та аналізує правову категорію “контроль”, виділяючи певні індивідуалізуючі особливості цього явища важливі для його дослідження.
Підсумовуючи зазначимо, що у різних юридичних наукових спеціальностях та галузях права змістовне наповнення поняття контролю та контрольної діяльності відрізняється з урахуванням предмету, методів, принципів, завдань правового регулювання конкретної галузі права. Зокрема, у теорії держави і права контроль пріоритетно розглядається як функція держави та правова форма діяльності; у доктрині конституційного права – інструмент забезпечення функціонування системи стримувань і противаг влади; у теорії адміністративного права і процесу – функція управління, засіб забезпечення законності та виконавчої дисципліни; у галузях приватного права (цивільному, господарському, трудовому) – спосіб інформування, перевірки виконання договірних і недоговірних зобов’язань, обов’язків, якості; у філософії права – форма дії права. Отже, можна засвідчити достатньо широке опрацювання поняття “контроль” у сучасній юридичній науці, проте потребує додаткового дослідження універсальність цієї категорій, що дозволить розкрити дійсну правову природу контролю.
 
Список використаних джерел:
1. Авер’янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
2. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: дис. ... д.ю.н. спец.: 12.00.07 / В.М. Гаращук. – Х., 2003. – 413 с.
3. Старчикова В.В. Общественный контроль в правовом государстве (теоретико-правовое исследование): дис. … к.ю.н. спец.: 12.00.01 / В.В. Старчикова. – М., 2014. – 277 с.
4. Акопов Л.В. Контроль в управлении государством (Конституционно-правовые проблемы): дис. ... д.ю.н. спец.: 12.00.02 / Л.В. Акопов. – М.: РГБ. – 2003. – 399 с.
5. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: дис. ... д.ю.н. спец.: 12.00.07 / О.Ф. Андрійко. – К., 1999. – 398 с.
6. Мурза В.В. Форми та методи державної контрольно-наглядової діяльності / В.В. Мурза // Публічне право. – 2013. – № 2. – С. 110-116.
7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. – К.: Алерта; ЦУЛ, 2010. – 520 с.
8. Антонов И.А. Место и роль прокуратуры Российской Федерации в системе контрольной власти (конституционно-правовой аспект): дис. … к.ю.н. спец.: 12.00.02 / И.А. Антонов. – М., 2003. – 172 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція