... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №5
Сучасний Кримінальний процесуальний кодекс України є свого роду відображенням того економіко-політичного стану, в якому зараз перебуває наша держава. 
З метою забезпечення державою неухильного дотримання права людини і громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги, в КПК України закріплено правову норму, яка, на думку його авторів, забезпечує реальне право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або виправданого на одержання професійної допомоги від захисника - адвоката.
Мені не вдалося віднайти у КПК України визначення поняття «захисник», його ж немає й серед основних термінів закону, на відміну від термінів «слідчий», «прокурор», «керівник органу досудового розслідування». У ст. 45 КПК України, яка має назву «Захисник», зазначається тільки, хто може ним бути без вказівки на те, що це за учасник кримінального провадження, на відміну від ч. І ст. 44 КПК України в редакції 1960 р.
Як вбачається з п. 1 ст. 45 КПК України, захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Ним може бути лише той адвокат, який внесений до Єдиного реєстру адвокатів України та ті адвокати, які до нього внесені та стосовно яких в ЄРАУ не міститься відомостей про зупинення або припинення права на зайняття ними адвокатською діяльністю.
Наведене не відповідає ні вимогам Конституції України, ні рішенню Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р. у справі про право вільного вибору захисника, де зазначено, що положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
З аналізу згаданого рішення Конституційного Суду (щодо положення ч. 2 ст. 59 Конституції України) випливає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура як одна з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві саме адвоката – особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю.
Пленум Верховного суду України у Постанові № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. вказує, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальному провадженні належить також з'ясовувати, яким сааме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захиснику. 
Верховний суд України визнає правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців (юристів без адвокатського свідоцтва) до здійснення захисту в кримінальних провадженнях, що по суті нівелює висновки Конституційного Суду України щодо застосування ст. 59 Конституції України, хоча норми Конституції є нормами прямої дії.
Досить суттєвою, на мій погляд, виявляється проблема в тому, що деякі слідчі вимагають щоб повноваження адвоката підтверджувалися також витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, хоч це повністю не відповідає вимогам ст. 50 КПК України.
  Загально відомо, що право на заняття адвокатською діяльністю засвідчується свідоцтвом, виданим Кваліфікаційною - дисциплінарною комісією адвокатури. Додаткове підтвердження такого права шляхом наданням витягу із Єдиного реєстру адвокатів України частково затягує та обмежує Захисників - адвокатів у здійсненні своїх повноважень, оскільки наявність чи відсутність певних записів в реєстрі жодним чином не впливає на дійсність виданого у встановленому порядку свідоцтва.
Ще одним спірним питанням у новому КПК України є нормативне закріплення кількісного обмеження захисників у одного обвинуваченого, підсудного до п'яти (раніше таке положення було відсутнє), адже в такому разі, на мою думку, звужується його право на захист, що суперечить вимогам Конституції України.
Згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, положення ст. 221 КПК України суттєво обмежують права сторони захисту на своєчасне отримання даних у справі, необхідних для оскарження основних процесуальних рішень, на підставі яких: здійснено затримання особи, обрано запобіжний захід, направлено повідомлення про підозру, тому було необхідно передбачити, що слідчий, прокурор не вправі відмовити стороні захисту у наданні матеріалів, на підставі яких були здійснені затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, обрано щодо особи один з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів та направлено письмове повідомлення про підозру. Під час ознайомлення з такими матеріалами досудового розслідування надати захиснику право робити необхідні виписки та копії, в тому числі шляхом фотографування.
Більше того, при аналізі норм КПК України, які регулюють правила участі захисника в кримінальному провадженні, мною не виявлені ті, що визначають умови правомірності заміни захисника. Так, задля захисту прав обвинуваченого та підозрюваного, заміна захисника може відбуватися лише за клопотанням або за його згодою. Якщо дане волевиявлення не враховуватиметься, то матиме місце порушення права на захист.
Аналіз положень КПК України дозволяє говорити, що у ньому право на захист звужено. Його ж забезпечення є конституційним принципом кримінального процесу й однією з основних засад судочинства.
На жаль, Конституція України не конкретизує, що слід розуміти під забезпеченням права на захист у кримінальному провадженні. У КПК України воно зводиться до надання пояснень з приводу підозри чи обвинувачення, які не є джерелами доказів, а також до права збирати докази, можливості особисто брати участь у процесі та користуватися правовою допомогою. 
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.96 р. – № 30.
2. Трагнюк Р.Р Прокурорський нагляд за додержанням законів, що забезпечують права обвинуваченого: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Р.Р. Трагнюк. – X., 2003. – 222 с.
3. Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legal.com.ua/document/kodeks/0CH56013CH50710-00.html
4. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві: постанова Пленуму Верховного суду України № 8 від 24.10.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-03
5. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України, 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – ст.88 
6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України»: чинне законодавство з 19 листопада 2012 року: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 382 с.
7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI // Відомості Верховної Ради, 2013. – № 27. – ст. 282. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція