... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Проблема співвідношення та взаємозв’язку держави і права набуває значної актуальності в сучасних умовах, коли наша країна стоїть на шляху розбудови демократичної, правової та соціальної держави. Вивчення даного питання допоможе окреслити процес зародження та розвитку держави і права, їх взаємодоповнення і взаємовпливу. 
Стан наукового дослідження теми. Проблема співзв’язку держави і права тривалий час знаходиться в центрі уваги політологів, соціологів, філософів та правників. Серед науковців, що досліджували дане питання та присвятили свої праці цій проблематиці, можна виділити таких, як: А. Заєць, О. Зайчук, М. Кравчук, В. Купалов, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та інших. 
Метою даної роботи є дослідження та висвітлення взаємозв’язку держави і права, аналіз їх взаємного впливу і взаємодії. 
Виклад основного матеріалу варто розпочати із з’ясування сутності понять держави й права та характеристики їх співвідношення. 
У додержавний період, у первісному суспільстві, всі відносини людей регулювалися єдиними мононормами (звичаями), яких люди дотримувалися добровільно. Згодом мононорми поділилися на норми права, моралі та релігії і з’явилася необхідність в соціальному інституті, який би був здатним закріпити втрачену єдність. Цим інститутом і стала держава, яка надала праву загальнообов’язкового характеру. Ці два важливих суспільних інститути виникли у результаті тривалого історичного розвитку цивілізації. Вони стали доказом переходу від первісного суспільства, пригнобленого колоніального стану, до справжньої самостійності й незалежності. Саме держава і право змогли організувати суспільство й розв’язувати протиріччя й конфлікти між людьми.
Найбільш популярними визначеннями цих понять сьогодні є такі: держава є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму [1, с. 47]. Право – це загальнообов’язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства [2, с. 97].
У цих дефініціях прослідковується кореляція цих двох фундаментальних явищ, однак, підкреслимо, що держава і право – відносно самостійні явища і їх ототожнення неприпустимо, дистанція між ними завжди зберігається. За образним висловом М.А. Аржанова, «держава і право ні на хвилину не залишаються наодинці, віч-на-віч». У кожного з них своє життя, свої цілі, завдання, методи. Вони взаємодіють, але не зливаються, не поглинають один одного [3].
У теорії держави і права зазвичай виділяються два підходи до питання про взамозв’язок держави та права. Першим, є етатичний, який означає пріоритет держави над правом, тут право розглядається як продукт державної діяльності. Вважається, що право перебуває в підлеглому до держави стані, доповнює її, є її інструментом. Другий підхід закріплений у форматі природно-правових поглядів, коли обмеження держави правом ґрунтується на непорушності природнього закону та невідчуженні публічних прав індивіда. У цьому підході, порівняно з державою, пріоритет належить праву. 
Можна окреслити ще один підхід до співвідношення держави і права, за яким нема однозначного причинно-наслідкового характеру між державою і правом, тобто, що держава породжує право або із права народжується держава. Даний підхід є складним у розумінні і має дискусійний характер, бо як держава, так і право не можуть існувати одне без одного і між ними є функціональний зв’язок. Такі терміни, як «державне право» і «правова держава» навіть одним звучанням і змістом підкреслюють нерозривний зв’язок цих явищ.
Зв’язок держави і права, на наш погляд, доцільно характеризувати так: право не породжується державою, а є залежним від її сили, проте потужним засобом, що посилює міць й силу права є потенціал у такій суспільній системі, як держава. Болгарський юрист, професор філософії і теорії права Н. Неновскі писав: «Право формується за неодмінної участі держави, воно є безпосереднім продуктом, результатом державної діяльності» [3].
Тож зазначимо, що держава відіграє істотну роль і є сьогодні основним продуцентом норм права, а також головним засобом забезпечення їх здійснення. Саме державна влада надає праву офіційного значення для його буття. Держава, в свою чергу, використовує право для досягнення цілей та мети в плані становленння гідної демократичної держави. 
Однак не варто концентровувати увагу лише на потенціал держави, так як право має власну самостійність, цінність і закономірність функціонування. Через сферу правотворчості й правореалізації можна виявити найбільший вплив держави на право. Право формується за обов’язкової участі держави, але держава не формує право, а завершує правотворчий процес, формалізуючи, оформляючи юридичні норми.
Держава бере участь у правотворчому процесі лише на певних його стадіях, тому роль держави у творенні права полягає: у здійсненні нормотворчої діяльності, у визнанні юридично обов’язковими регуляторами поведінки фактично сформованих і існуючих відносин та зв’язків, внаслідок чого ці зв’язки та відносини одержують юридичне значення, а також, через санкціоновані норми, які не носять прямого державного характеру [4, с.2-3].
Держава забезпечує охорону права та існуючих правових відносин, й зокрема за допомогою державного примусу. Держава сприяє поширенню права в соціальному просторі, визначає обов’язком учасників суспільних відносин дотримуватись норм права, не допускати та запобігати протиправним діям.
Крім того, держава сама потребує права і це виявляється у внутрішній організації держави та у її діяльності. Протягом багатьох поколінь стає очевидним, що саме право формує структуру держави і регулює внутрішні відносини в державному механізмі. Форма держави, державний апарат, компетенція державних органів та посадових осіб формуються та закріплюються за допомогою права, адже легітимність є істотною властивістю державної організації суспільства. 
Варто додати, що вплив права на державу чітко проглядається у взаємовідносинах держави з населенням: право легалізує державну діяльність, визначає межі можливого втручання в приватне життя громадян, закріплює інтереси націй, забезпечує контроль, є основним засобом державного примусу і допомагає державам налагоджувати зв’язок з іншими країнами на міжнародній арені.
Говорячи про взаємодію права і держави, варто зазначити і ту обставину, що їх взаємодія відбувається не завжди мирно. Відносна самостійність держави від суспільства дозволяє йому здійснювати протиправні дії і приймати протиправні рішення, в тому числі і шляхом видання законів, що суперечать праву, тобто неправових законів [5, с. 20-21].
У контексті даної проблематики дуже важливо згадати і глобалізаційні тенденції сучасності, які формуються у світі. Створюються різні універсальні міжнародні організації та союзи, які об’єднуються заради спільного здійснення політичних, економічних, фінансових та інших функцій, а також мають за мету уніфікацію права у різних національних системах, посилення інтеграційних зв’язків у діяльності держав та їх об’єднань. 
Висновки. Між державою і правом існують складні і багатосторонні діалектичні взаємозв’язки і взаємозалежність. За різними правовими вченнями право могло б існувати і поза державою. Пріоритет права стосовно держави набуває достовірності через розгляд понять інтуїтивного, «неофіційного», соціального й ідеалістичного права. Однак, на наш погляд, держава відіграє велику роль у функціонуванні права, використовуючи його як потужний соціальний регулятор. Держава впливає на поведінку особи засобами права і в рамках права, а громадяни, своєю чергою, впливають на державу за допомогою права. Право закріплює специфічні інтереси націй і народностей у багатонаціональних державах.

Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
2. Волинка К.Г. Теорія держави і права. Навч. посіб. Київ. 2003. 238 с.
3. Матузов Н.І., Малько А.В. Теорія держави і права: електронний підручник. 2004. URL: http://yport.inf.ua/sootnoshenie-vzaimosvyaz-gosudarstva.html
4. Лебедєва О.В. Співвідношення держави та права: теоретико-правовий аналіз. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. 2010. №2 (6). URL: https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5860/1/10%20-%202%286%29%20-%2022.pdf
  5. Корчевна Л.О. Співвідношення держави і права (за працями Л. Петражицького, Г. Гурвіча, П. Сорокіна). Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2014. Вип.29 (1). С. 20—23.
6. Оніщенко Н.М. Держава та право: єдність, відмінності та протиріччя. Держава і право. Вип.45. 2009. С.3—8.{jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція