... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 15.04.21 - СЕКЦІЯ №1
Реальна повага до суду є соціально-правовою цінністю і залежить від того, наскільки кожна конкретна людина і суспільство в цілому впевнені у високих етичних стандартах поведінки та моральності суддів. Авторитет правосуддя ж є результатом діяльності й інших учасників судового процесу, у тому числі адвокатів, адже саме вони багато в чому формують думку про судову владу. Саме інститут адвокатури має бути надійною опорою судової влади та правосуддя. Саме адвокати повинні в першу чергу неухильно дотримуватися принципу поваги до суду. Така теза підтверджується як низкою міжнародних документів, так і законодавством країн ЄС.
Так, у Висновку № (2013) 16 Консультативної Ради Європейських Суддів (КРЄС) «Про відносини між суддями та адвокатами, прийнятому на 14-му пленарному засіданні КРЄС» (м. Страсбург, 13-15 листопада 2013 року) підкреслюється, що судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі, проте внесок представників обох професій є необхідним для досягнення справедливих та ефективних рішень в усіх судових процесах відповідно до закону (п. 4). Судді та адвокати розділяють основоположний обов’язок, а саме – дотримання процесуальних норм і принципів справедливого судочинства (п. 10). У межах професіонального обов’язку захисту прав та інтересів своїх клієнтів адвокати мають відігравати суттєву роль у справедливому здійсненні правосуддя (п. 6).
Крім того, цей Висновок установлює такі вимоги щодо реалізації, зокрема, принципу поваги до суду, що має полегшувати взаєморозуміння та повагу з врахуванням незалежності: стосунки, які витікають із професійної поведінки та які потребують взаємної поваги до ролей та конструктивного діалогу між суддями та адвокатами (пункт 9); взаємоповага, справедливість, честь та гідність, дотримання закону, професіоналізм як одні з етичних принципів (пункт 19); адвокат має підтримувати належну повагу та ввічливість до суду (пункт 20) [1].
Особлива роль адвокатів як посередників між судом і суспільством передбачає, що вони повинні з підвищеною увагою ставитися до формулювань своїх публічних коментарів, підтримувати авторитет суду, а не применшувати його. 
У Правилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року зазначалося, що, представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов’язаний … не виявляти неповаги до суду (суддів), поводитись гідно і коректно (п. 1 ст. 53 Правил) та в ході судового розгляду справи адвокат не повинен намагатися вплинути на рішення (вирок) суду позапроцесуальними засобами (пп. 1 п. 3 ст. 53 Правил). Аналогічні вимоги поведінки адвоката були закладені й у ст. 43 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З’їздом адвокатів України 17.11.2012.
Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 2017 року вже дещо по-іншому регламентують відносини адвоката з судом. Зокрема, статтею 53 цих Правил визначено, що адвокат має «… не поступатися своєю незалежністю у захисті й представництві прав та інтересів клієнта з метою не погіршити стосунків з суддями; у випадку вчинення судом тиску на адвоката – не йти на компроміси, що суперечать охоронюваним законом інтересам клієнта. Адвокат не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до свого клієнта, його самого, або адвокатури в цілому і повинен реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним законодавством та/або актами РАУ, НААУ». Зазначені положення наче передбачають можливість зневажливого ставлення суду до учасників процесу, в тому числі адвокатів, і визначають способи захисту від такого явища. Такі формулювання самі по собі, на нашу думку, принижують авторитет суду, передбачають можливість негідної поведінки суддів і способи боротьби адвокатів із таким явищем. Разом з тим, правила не вимагають від адвоката ставлення з повагою до суду та судді, який розглядає справу, й правосуддя в цілому [2, с.191-192]. 
Європейський суд з прав людини акцентує увагу на особливій функції адвокатів у судочинстві, вказуючи, що їх роль у системі правосуддя «тягне за собою ряд обов’язків і обмежень, особливо у зв’язку з їх професійною діяльністю, яка повинна бути прямою, чесною і гідною» («Casado Coca v. Spain», 1994). ЄСПЛ визначає професію адвоката як одну з професій, «представники якої повинні дотримуватися вищих і більш суворих стандартів поведінки. Не лише загальні стандарти поведінки, але також спеціальні вимоги, встановлені законами, які регулюють діяльність колегії, та правила професійної етики застосовуються до практики адвоката. Необхідність вимог, встановлених правилами професійної етики, є об’єктивною: лише особі з високою моральною репутацією можливо довіряти брати участь у процесі здійснення правосуддя. Дозвіл будь-якій особі брати участь у цьому процесі незалежно від його або її поведінки дискредитує ідею здійснення правосуддя» («Lekavičienė v. Lithuania», 2017).
Характеризуючи допустимі межі поведінки адвокатів, ЄСПЛ у своїй практиці посилається, зокрема, на принципи, розроблені Радою адвокатури та юридичних асоціацій Європи («Foglia v. Switzerland», 2007). Ключові принципи ЄСПЛ щодо взаємодії адвокатів із судом, їх поведінки, критики ними суду та суддів, а також межі цієї критики знайшли своє відображення у справі «Morice v. France» 2015 року, що була нами проаналізована у попередніх публікаціях [3]. 
Однак, подальша практика Суду збагатилась не одним рішенням у справах, у яких заявники-адвокати, критикуючи суд чи суддів, відстоювали у Страсбурзі свої права на свободу вираження поглядів у контексті статті 10 Конвенції («July and Sarl Liberation v. France», 2007; «Kincses v. Hungary», 2015; та інші). Разом з тим, ЄСПЛ стверджує, що хоча адвокати, безумовно, мають право публічно коментувати правосуддя, їх критика не повинна перевищувати певних меж. Зокрема, адвокати не можуть дозволити собі висловлювання, які настільки серйозні, що виходять за межі допустимих коментарів без надійного фактичного обґрунтування («Karpetas v. Grece», 2012); не можуть висловлювати образ («Coutant v. France», 2008). 
Таким чином, з позицій ЄСПЛ критика може бути визнана допустимою, якщо наявні певні докази та джерела інформації на підтвердження фактів, якими ця критика обґрунтовується. Крім того, слід враховувати необхідність правильного балансу між різними інтересами, які включають в себе як право громадськості на отримання інформації про питання, що випливають із судових рішень, так і вимогу належного відправлення правосуддя та гідності юридичної професії. 
    
Список використаних джерел:
1. Ханова Р., Барікова А. Реалізація принципу поваги до суду. Судебно-юридическая газета. 12 листопада 2020. URL:bit.ly/3pmpit4
2. Сташків Н.М. Повага до суду як необхідна умова суддівської незалежності. Knowledge, Education, Law, Management. 2020. № 3 (31). Vol. 2. С. 187—194.
3. Сташків Н.М. Авторитет правосуддя VS свобода вираження поглядів (практика Європейського суду з прав людини). Актуальні проблеми правознавства. Випуск 3 (15). 2018. С. 45—52.
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
October
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція