legalactivity.com.ua

У сучасному світі питання ґендерної рівності та шляхів її досягнення є актуальними та принципово важливими з огляду на економічні, політичні та соціальні процеси, що відбуваються у світі. Віддзеркаленням ідеї необхідності врахування ґендерного компоненту є правова та нормотворча діяльність, що йде шляхом відмови від абстрактної «універсальної людини» та створення законів саме для неї. Принципово важливим є розуміння того, що всі люди є різними по своїй природі, але завдання держави і полягає в тому, щоб забезпечити рівні можливості при рівності прав без зведення до якогось середнього показника.

Однак серйозною перепоною на шляху побудови в Україні ґендерно-чуттєвого середовища можуть стати нормативно-правові документи, які на законодавчому рівні закріплюють порушення принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Одним із механізмів убезпечення від таких нормативно-дискримінаційних правових документів є механізм ґендерної експертизи нормативно-правових актів. 

З своєю суттю, ґендерна експертиза є різновидом соціального аналізу, базованого на ґендерній методології, що полягає у визначенні відмінностей у політичному, соціально-економічному та культурному статусах ґендерних груп та владно-підлеглих відносин між ними, виражених у суспільстві через ґендерні відносини [1, с. 132.]. Окремим видом ґендерної експертизи є ґендерно-правова експертиза, запровадження якої є суттєвим кроком у реалізації конституційної норми щодо забезпечення рівності прав жінок та чоловіків.

Ґендерно-правова експертиза передбачає вивчення, перевірку, дослідження, кількісний та якісний аналіз й оцінку чинного законодавства з позиції свободи, справедливості, рівності та розвитку статей, відповідності його міжнародно-правовим підходам і рівню юридичного забезпечення рівних прав та можливостей [2, с. 50]. 

Питання проведення ґендерно-правової експертизи нормативно-правових актів в Україні регламентується ст. 4 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», відповідно до якої чинне законодавство та проекти нормативно-правових актів підлягають ґендерно-правовій експертизі, основною метою проведення якої є встановлення відповідності нормативно-правового акту чи проекту нормативно-правового акту принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків [3]. При цьому жоден Закон України не містить точного формулювання вищезгаданого принципу, однак, спираючись на визначення понять у ст. 1 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», можна зробити висновок, що основною метою проведення ґендерно-правової експертизи нормативно-правових актів в Україні є дослідження тексту документу на наявність в ньому обмежень чи привілеїв за ознакою статі, чи, у широкому сенсі, дискримінації за ознакою статі.

Постановою КМУ від 12 квітня 2006 року №504 «Про проведення ґендерно-правової експертизи» обов’язок щодо проведення цього виду експертизи покладається на Міністерство юстиції України [4]. 

Механізм проведення ґендерно-правової експертизи відносно детально прописаний у Наказі Міністерства юстиції України від 12.05.2006 №42/5 «Деякі питання проведення ґендерно-правової експертизи», який затверджує Інструкцію з проведення ґендерного дослідження нормативно-правових актів (далі – Інструкція) [5]. Саме в цій Інструкції абстрактне завдання проведення ґендерно-правової експертизи як дослідження відповідності акту законодавства принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, перетворюється на більш конкретне – проведення комплексного дослідження чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів на відповідність міжнародно-правовим актам з прав людини (ч.1.п.1.2. Інструкції). Тобто, у ході проведення даної частини обов’язкової правової експертизи законодавець ставить перед спеціалістами Міністерства юстиції завдання перевірити чинний акт законодавства або проект нормативно-правового акту на його відповідність нормам міжнародних документів у частині дотримання принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. У п.2 Додатку до Інструкції, який містить форму висновку гендерно-правової експертизи акту законодавства, відповідність принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків як предмет експертизи трансформується у дискримінацію за ознакою статі.

Таким чином, кінцевим результатом проведення ґендерно-правової експертизи є виявлення чи не виявлення у тексті акту законодавства чи проекту нормативно-правового акту дискримінаційних норм.

Питання методологічних аспектів проведення ґендерно-правової експертизи у різний час ставали предметом дослідження таких науковців, як К.Б. Левченко, Л.С. Кобелянська, А.С.Олійник, Т.М. Мельник, Г.О. Христова та ін. Однак, нажаль, ані у вищезгаданій Інструкції, ані в якомусь іншому нормативно-правовому акті не визначено методологічних засад проведення такого рівня дослідження, ключових принципів, базових понять та контрольних критеріїв, які повинні слугувати індикатором наявності чи відсутності дискримінаційних норм. 

Крім того, законодавство закріплює досить вузьке коло об’єктів ґендерно-правового аналізу. Зокрема, вимога щодо обов’язкового проведення ґендерної експертизи не розповсюджується на проекти нормативно-правових актів, розроблених депутатами Верховної Ради України, Президента України, а також на нормативно-правові акти регіонального рівня. 

Оскільки, в решті решт, метою проведення ґендерно-правової експертизи є запобігання можливому прийняттю нормативно-правових актів, які б містили дискримінаційні норми за ознакою статі, та сприяння гармонізації українського та міжнародного законодавства, важливим постає питання коректного визначення поняття «дискримінація за ознакою статі». 

У ст. 1 Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок під дискримінацією розуміється будь-які розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або реалізацію жінками незалежно від їх сімейного стану, на підставі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій сфері [6]. Схоже визначення поняття дискримінація міститься у Міжнародній Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Відповідно до ст.. 1 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», дискримінація за ознакою статі – це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків [3]. 

Важливо відзначити, що поняття дискримінації, закріплене у Міжнародній Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації або Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, значно ширше того поняття, яке визначене у законодавстві України. Тому постає важливе методологічне питання – із якого визначення – міжнародного чи національного – виходити під час проведення ґендерно-правової експертизи українського законодавства. 

Окремим проблемним питанням є «суб’єктивний фактор» при проведенні ґендерно-правової експертизи, а саме – відсутність «ґендерної чуттєвості» у тих осіб, які, відповідно до покладених на них обов’язків, повинні проводити цей вид ґендерного дослідження. І тут важко не погодитися із К.Б. Левченко в тому, що першим етапом методології ґендерно-правового дослідження повинно стати опанування теорії та практики здійснення ґендерно-правової експертизи нормативно-правових актів, знайомство з попереднім досвідом здійснення ґендерно-правової експертизи [7, с. 6]. 

Наприклад, у 2009 році відповідно до Плану проведення ґендерно-правової експертизи актів законодавства на 2009 рік, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2009 №47/7 [8], було проаналізовано Сімейний кодекс України в редакції, чинній на момент проведення дослідження. Зокрема, згідно даного висновку ґендерно-правової експертизи, норма ч.1. ст. 22 Сімейного Кодексу України (далі – СК України), яка передбачала різний шлюбний вік для чоловіків та жінок, хоча і визнавалась «ґендерно-дисбалансованою», тим не менш нібито була «обумовлена перш за все специфікою жіночого та чоловічого організму, їх фізичними, психічними та фізіологічними особливостями», тому автори висновку називають цю норму такою, що містить «позитивну дискримінацію» [9]. Не зважаючи на те, що норма ст. 1 ч. 22 СК України є відверто дискримінаційною (і тут не доводиться казати про якійсь позитив у дискримінації), Міністерство юстиції не пропонувало її змінити, а акцентувало увагу на її позитивному значенні. Варто відзначити, що у березні 2012 року ця норма була змінена як дискримінаційна, та на сьогоднішній день в Україні шлюбний вік як жінок, так і чоловіків становить 18 років. 

Все це призводить до того, що на практиці ґендерно-правова експертиза нормативно-правових актів в Україні не виконує функцію ефективного механізму попередження дискримінації за ознакою статі та не гарантує дотримання принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Таким чином, механізм ґендерної експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів є таким, що викликає суттєві побоювання щодо його функціональності та виправданості, оскільки поступово ґендерний аналіз правничих документів перетворюється на формальність, своєрідну данину ідеї європейської інтеграції України.

 

1. Мельник Т.М. Творення суспільства ґендерної рівності: міжнародний досвід. Закони зарубіжних країн з ґендерної рівності. Друге доповнене видання / Т.М. Мельник. – К.: Стилос, 2010. – 440 с. 

2. Мельник Т. 50/50: Сучасне ґендерне мислення: словник / Т. Мельник, Л. Кобелянська. – К.: К.І.С., 2005. – 280 с.

3. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків: закон України від 08 вересня 2005 р. № 2866-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2866-15

4. Про проведення ґендерно-правової експертизи: постанова КМУ від 12 квітня 2006 року №504. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504-2006-%D0%BF

5. Деякі питання проведення ґендерно-правової експертизи: наказ Міністерства юстиції України від 12.05.2006 №42/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v42_5323-06

6. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок вiд 18.12.1979 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_207

7. Левченко К.Б. Методологічні підходи щодо здійснення ґендерно-правової експертизи національного законодавства України / К.Б. Левченко. – К.: Телесик, 2008. – 88 с.

8. Про затвердження Плану проведення ґендерно-правової експертизи актів законодавства на 2009 рік: наказ Міністерства юстиції України від 19.01.2009 №47/7. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/18233 

9. Висновок ґендерно-правової експертизи Сімейного кодексу України, прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 року за № 2947-III. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/24251  {jcomments lock}