... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №3
Найбільш серйозним способом тиску працівників на роботодавця з метою вирішення колективного трудового спору на свою користь є страйк. Стаття 44 Конституції України [1]. проголошує право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Реалізація цього права можлива лише у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. [2]. Стаття 17 Закону визначає страйк як тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк хоча і є ефективним методом вирішення колективного трудового спору, але й викликає несприятливі наслідки як для підприємства, так і для працюючих [3, с.8]. М. Сокол відмічає, що вивчаючи страйк як правову категорію, відношення судової практики та держави до неї, вчені наголошують, що змістом цього виду боротьби є спричинення матеріальних збитків [4, с. 124]. Тому для того, щоб відвернути настання шкідливих для обох сторін трудових правовідносин наслідків, необхідно використовувати заходи, які б запобігали цьому. Одним із таких заходів є недопущення працівників до роботи або на підприємство, установу, організацію у разі проведення ними страйку. 
По-перше, варто зазначити, що даний захід обмежений часом його застосування, тобто під час проведення страйку. По-друге, застосування даного запобіжного заходу досить тісно пов’язане з правом працівників на страйк. По-третє, даний захід проявляється у певній дії – недопущення працівника до виконання ним роботи або на підприємство.
Варто зазначити, що роботодавець має право застосовувати недопущення працівників до роботи або на підприємство, установу, організацію лише в межах визначеного законом часу – від початку до закінчення проведення страйку. Цікавим у даному випадку є практика Литви. Відповідно до законодавства якої роботодавець або уповноважений ним орган має право звернутися до суду про визнання страйку недійсним і тоді, коли ще не розпочатий страйк, а лише подано попередження про оголошення страйку. Така позиція є досить раціональною, оскільки навіщо вдаватися до страйку та завдавати матеріальні збитки, якщо видно, що трудовий колектив при процедурі оголошення страйку допустив певні помилки або обсяг вимог виходить за межі предмету спору.
Важливо зазначити, що підставою застосування недопущення до роботи або на підприємства є порушення процедури проведення страйку.
У тлумачному словнику «недопущення» розглядається як (1) створення перешкоди, неможливості для здійснення, появи чого-небудь. Уникнення чого-небудь; (2) заборона брати участь у чомусь, займатися, користуватися чим-небудь [5]. У нашому випадку мова йде про недопущення працівників до роботи або на підприємство для того, щоб уникнути настання негативних наслідків матеріального характеру зі сторони роботодавця. Частина 8 ст. 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», відповідно до якої місцезнаходження страйкуючих визначається органом, що керує страйком, на мою думку, є некоректною по відношенню до власника або уповноваженого ним органу. І в зазначеній статті і відповідно до п. 2.12 Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку, затвердженого наказом Національної служби примирення і посередництва від 18 листопада 2008 р., №131, місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за погодженням із власником або уповноваженим ним органом (представником) [6]. Визначальним у даному випадку є словосполучення «за погодженням» з власником. Що саме собою передбачає дана умова? Виходимо із зворотного: якщо місцеперебування страйкуючих не обговорено з роботодавцем і з ним не погоджено, то таке рішення варто визнати незаконним, а місцеперебування страйкуючих невизначеним. Необхідно погодитися з позицією В.І. Щербини, що в разі, коли роботодавець заперечує проти знаходження страйкуючих під час проведення страйку на території підприємства, установи, організації та не дає згоди на це, він має право не допускати працівників на роботу [7, с. 369]. Відповідно до цього роботодавець не допускаючи працівників до роботи або на підприємство має право не нести додаткових витрат пов’язаних з перебуванням працівників на підприємстві (витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші види утримання виробничих приміщень; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами і якістю продукції та ін.).
Роботодавець у даному випадку виступає ще й як суб’єкт господарювання. Тому він у своїй діяльності повинен дотримуватись вимог Господарського кодексу України [8]. Працівники реалізовуючи свої права, передбачені нормами трудового права, не мають підстав для порушення прав роботодавця, передбачених господарським законодавством. Тому, відповідно до ч. 1. ст. 142 ГК України, прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності. У такому випадку роботодавець не повинен нести видатки, пов’язані з проведенням працівниками страйку. Захищаючи свої права працівники посилаються на норми трудового законодавства, але варто зазначити, що тим самим вони не повинні порушувати норми господарського законодавства, якими керується роботодавець як власник підприємства. 
Таким чином, недопущення працівників до роботи або на підприємство, установу, організацію у разі проведення ними страйку зі сторони роботодавця є його правом, яке виникає за певних умов. Першою умовою є узгодженість органом, що очолює страйк місцеперебування страйкуючих з роботодавцем. У іншому ж випадку рішення є неправомірним. Другою умовою недопущення є факт неправомірного перебування страйкуючих на території, що тягне для роботодавця витрати щодо забезпечення функціонування приміщень, де страйкуючі знаходяться (перебувають). Таким чином, роботодавець використовуючи дане право запобігає для себе, як для суб’єкта господарювання, настання негативних наслідків матеріального характеру.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. - Ст. 141.
2. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України вiд 03.03.1998 р., №137/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №34. – Ст. 227.
3. Швець Н. М. Право на страйк та механізм його реалізації: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Н. М. Швець. – Х., 2008. – 18 с.
4. Сокол М. Незаконний страйк: порівняльна характеристика Українського та Європейського законодавства / М. Сокол // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №2. – С. 124-127.
5. Портал української мови та культури Словник net. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovnyk.net.
6. Про затвердження Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку: наказ Національної служби примирення і посередництва від 18.11.2008 р., №131 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1078.14641.0
7. Щербина В. І. Трудове право України: підручник / В. І. Щербина / за ред. В.С.Венедіктова. – К.: Істина, 2008. – 384 с.
8. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, 19-20, 21-22. – Ст. 144. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція