... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №3
Метою дослідження є визначення проблемних аспектів набуття прав власності в Україні. У результаті дослідження виявлено, що при набутті та припиненні прав власності мають бути враховані дві різні частини розподілу права власності: на право приватної власності та право публічної власності. Врахування зазначеного поділу права власності логічно зумовлює поділ підстав набуття та припинення права власності на універсальні (ті, що можуть бути підставою виникнення будь-якого виду права власності) і спеціальні (стосуються лише конкретних видів права власності).
У системі права власності важливе місце займає питання визначення підстав виникнення та припинення права власності. Загальні засади та підстави набуття права власності визначає глава 24 ЦК України (статті 328-345). Відповідно до неї підставами набуття права власності можуть бути будь-які обставини, що не заборонені законом (ч. 1 ст. 328 ЦК України), оскільки розмаїття їх дуже велике ( події, договори, юридичні вчинки, цивільні стани, юридична сукупність, тощо) виникає проблема визначення їхнього співвідношення та взаємозв’язку, ієрархії, колізії тощо.
Останнім часом дане питання майже не досліджувалось, Помітна відсутність ґрунтовних робіт по даній темі, цим і зумовлена доцільність розгляду проблемних питань набуття права власності в України.
Для її вирішення необхідне встановлення методологічних засад оцінки тих чи інших юридичних фактів у загальному контексті набуття та припинення права власності.
Передусім слід зазначити, що існує поділ підстав набуття права власності на первинні та похідні, відомий ще з часів римського права.
Існує точка зору, відповідно до якої при поділі підстав виникнення права власності на первинні та похідні можуть бути використані обидва критерії. Так, зазначається, що до похідних способів набуття права власності належать такі, при яких набуття права власності у суб’єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які були у попереднього власника [1].
Проте більш вдалим видається поділ підстав набуття права власності на первинні і похідні за допомогою врахування “обґрунтованості прав” [2]. Суть такого підходу полягає в тому, що первинними пропонується вважати такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб (вони виникають вперше), а похідними — такі, що припускають, що право набувача ґрунтується на праві відчужувача речі.
Такий підхід до поділу способів набуття права власності на первинні та похідні виглядає цілком логічним, оскільки від способу набуття права власності залежить характер претензій, які можуть бути заявлені до власника.
Однак зустрічається в літературі й думка про те, що поділ способів набуття права власності за різними критеріями не має практичного значення, оскільки законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов’язує будь-яких правових наслідків [3].
До первинних підстав набуття права власності відносять, зокрема, такі способи, передбачені ЦК України:
1) виготовлення нової речі (ст. 331);
2) переробка речі (ст. 332); 
3) привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333); 
4) безхазяйна річ (статті 335, 344);
5) знахідка (статті 337-339);
6) бездоглядна домашня тварина (статті 340-342);
7) скарб (ст. 343);
8) набувальна давність (ст. 344);
9) приватизація (ст. 345) тощо.
Похідними підставами набуття права власності є:
1) договір;
2) спадкування.
На відміну від поділу підстав набуття права власності на первинні та похідні, котрий достатньо детально аналізується практично у кожному підручнику та посібнику з цивільного права, співвідношення універсальних та спеціальних підстав виникнення права власності у вітчизняній літературі залишається майже недослідженим.
Проблеми у дослідженні підстав виникнення права власності під таким кутом зору значною мірою пов’язані з відсутністю чітких засад віднесення зазначених підстав до універсальних чи спеціальних.
На мою думку, право власності, як інститут цивільного права України, має бути поділений на два визначальних види: 
1) право приватної власності; 
2) право публічної власності.
Право приватної власності може бути визначене як право приватної особи володіти, користуватися, розпоряджатися тощо належним їй майном у власному інтересі. А право публічної власності як регламентована нормами права можливість суб’єктів публічних відносин використовувати на власний розсуд у межах своєї компетенції майно, яке їм належить.
У свою чергу, право публічної власності охоплює такі різновиди: 
1) право власності Українського народу; 
2) право державної власності; 
3) право власності АР Крим;
4) право комунальної власності.
Фактором, який об’єднує усі різновиди права публічної власності, є наявність у цих відносинах владного елементу, який полягає в тому, що власник, здійснюючи своє право власності, більшою або меншою мірою використовує свої повноваження як суб’єкта публічного права. Специфічним є й об’єкт цих відносин: майно, що входить до складу публічної власності. Разом із тим їх відрізняє той самий обсяг повноважень як суб’єкта публічного права, так і суб’єкта права власності.
Виходячи з вищезазначеного, можна дійти висновку, що на даний момент в українській юридичній науці є недостатнім традиційне розрізнення первісних та вторинних підстав виникнення права власності. Існує необхідність додаткового чіткого розрізнення права власності на універсальні та спеціальні, що дасть змогу чітко визначити їх співвідношення та взаємозв’язок, ієрархію, і таким чином спростить використання цих прав, і зменшить кількість прогалин в законодавстві. 
 
Список використаних джерел:
1. Цивільне право України: академ. курс: підруч. / заг. ред. Я.М.Шевченко. Загальна частина. – К., 2009. – Ст. 278.
2. Цивільне та сімейне право України / під ред. проф. Є.О. Харитонова. – Х., 2008. – Ст.200.
3. Цивільне право України. Загальна частина: підруч.: / за ред. І.А. Бірюкова, Ю.О.Заіки. – К., 2006. – С. 308.
4. Цивільне право України: підруч. / [Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.І. Дрішлюк та ін.]. – О., 2008. – Ст. 9-10, 39-41. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція