...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №3
Як відомо, більшість правовідносин у будь-якій державі носять цивільно-правовий характер, а спори, що виникають з цих відносин, вирішуються в порядку цивільного судочинства. Останній являє собою врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних процесуальних прав і обов’язків, а також процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб’єктами – судом і учасниками процесу. Таким чином, саме за допомогою цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах, і забезпечується виконання завдань цивільного судочинства. Тому правове регулювання зазначеного виду судової діяльності має забезпечувати належний механізм реалізації завдань цивільного судочинства. А цим, як раз, і буде забезпечуватися ефективність цивільного процесуального регулювання.
Слід зазначити, що як і будь-який інший процес, правове регулювання прагне до оптимізації, до дієвості правової форми, що в найбільшій мірі створює режим сприяння для розвитку корисних суспільних відносин. А тому, ефективність правового регулювання визначається як співвідношення між поставленим перед ним метою і досягнутим результатом. Шляхами підвищення ефективності правового регулювання в основному виділяють: вдосконалення правотворчості; вдосконалення правозастосування; підвищення рівня правової культури [1, с. 373-374].
Отже, виходить, що правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм дії права на поведінку його адресатів у першу чергу за допомогою самого основного елементу – норми права. Адже саме цивільно-процесуальна норма, як загальне правило поведінки, звернене до суду та учасників процесу, визначає межі поведінки не одного конкретного суб’єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником цивільного процесу [2, с. 65].
У системі цивільного процесуального права норми відносять до передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Норми цивільного процесуального права являють собою загальнообов’язкові правила поведінки, спрямовані на регулювання відносин, що складаються у зв’язку із судовою діяльністю щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Крім того, враховуючи специфіку цивільних процесуальних відносин, процесуальні норми регулюють відносини, стороною в яких завжди є суд [3, с. 57-58].
Таким чином, будь-яка цивільна процесуальна норма, як основний елемент механізму цивільного процесуально-правового регулювання, так чи інакше, здійснює свій регулюючий вплив в першу чергу на суд, від дій якого якраз і залежить точне і неухильне виконання завдань цивільного судочинства (адже не маючи процесуальних прав і не будучи суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, суд не міг би виконати завдань, що лежать на ньому, і не міг би здійснити свої обов’язки).
Вчені-процесуалісти справедливо відзначають, що сама сутність цивільного процесу як форми реалізації судової влади держави передбачає високий ступінь впорядкування та організованості, що може бути забезпечено шляхом неухильного дотримання норм цивільного процесуального законодавства. У ході розгляду і вирішення цивільних справ учасники судового розгляду наділяються комплексом суб’єктивних цивільних процесуальних прав і обов’язків, які сприяють реалізації їх мети і завдань [4, с. 124].
Таким чином, для визначення ефективності цивільно-процесуального регулювання першорядне значення має мета (захист порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів) і завдання цивільного судочинства (справедливий, об’єктивний, своєчасний, неупереджений, правильний розгляд і вирішення цивільних справ).
Оскільки методом аналізу ефективності цивільно-процесуального регулювання є співставлення мети норми цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства в цілому) і результативності її дії, тому можна зробити висновок, що для визначення мети норми цивільного процесуального права значення мають мета і завдання цивільного судочинства, якими повинні бути "пронизані" всі норми цивільного процесуального законодавства.
Таким чином, саме виходячи із зазначеного критерію і повинен визначатися результативний вплив норм цивільного процесуального права на суспільні правовідносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах.
Враховуючи вищевикладене, проблема ефективності цивільно-процесуального регулювання суспільних відносин щодо здійснення правосуддя у цивільних справах має подвійний характер. По-перше, мова йде про юридичну ефективність, на яку впливає стан дотримання учасниками цивільних процесуальних відносин цивільної процесуальної форми. Адже, як відомо, порушення судом цивільної процесуальної форми або зловживання сторонами своїми процесуальними правами або невиконання процесуальних обов’язків неминуче призводить до зниження ефективності цивільної процесуальної діяльності та виконання завдань цивільного судочинства, порушенню прав сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перегляду та скасування увалених судових рішень.
Тому, з метою підвищення юридичної ефективності цивільно-процесуального регулювання мова повинна йти про створення такого процесуального механізму (посилення процесуальних заходів впливу, відповідальності та примусу), який би спонукав сторін бути зацікавленими в добросовісній реалізації процесуальних прав і належному виконанні процесуальних обов’язків, таким чином, щоб забезпечити максимальне сприяння суду у виконанні завдань цивільного судочинства, а суд – до належного дотримання цивільної процесуальної форми.
Іншою стороною ефективності цивільно-процесуального регулювання є фактична ефективність, яка визначає зв’язок між конкретними нормами цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства в цілому) і фактичним досягненням мети і реальним виконанням завдань цивільного судочинства. Іншими словами, фактична ефективність вказує на ступінь реалізації встановленої нормами цивільного процесуального права мети.
Поряд зі сказаним слід зауважити, що в аспекті фактичної ефективності далеко не всі норми цивільного процесуального права сприяють суспільно очікуваним наслідкам правового регулювання, тобто допомагають своєчасно і всебічно розглянути цивільну справу і захистити порушені або оспорювані права і законні інтереси сторін у справі. До таких норм, що знижують фактичну ефективність цивільно-процесуального регулювання, можна віднести, наприклад, норми про пасивний характер діяльності суду в процесі доказування, широкі диспозитивні права сторін і т.д., тобто норми, які своїм існуванням фактично "перетворюють" цивільне судочинство в "послугу держави, що надається сторонам за плату від імені держави". Хоча цивільне судочинство, на нашу думку, не повинно зводитися до послуги, а має відображати зацікавленість суспільства і держави в одноманітному застосуванні права і обов’язку держави забезпечити функціонування механізму правосуддя, виконання державою правоохоронної функції, що без "активної" ролі суду неможливо.
Тому, на нашу думку, ефективність цивільно-процесуального регулювання в цілому повинна досягатися не тільки за рахунок правильного тлумачення та застосування норм права (що повинен забезпечувати, зокрема, найвищий судовий орган) і рівня правосвідомості суддів (що залежить від професійної підготовки суддів), але і за рахунок таких процесуальних інститутів, як активність суду, суддівське керівництво і суддівський розсуд.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що цивільному процесуальному праву відведена важлива роль у захисті прав, свобод і законних інтересів учасників цивільних правовідносин, зміцненні законності, запобіганні цивільним правопорушенням, формуванні у правосвідомості громадян принципу справедливості і правосудності судових рішень. А це, в першу чергу, залежить від ефективності цивільного процесуально-правового регулювання в цілому, та ефективності процесуальних норм зокрема. 
 
Список використаних джерел:
1. Комаров С.А. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов / С.А. Комаров, А.В. Малько. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 448 с.
2. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В.В. – Х.: Одиссей, 2001. – 704 с.
3. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 480 с.
4. Цивільний процес України: академічний курс: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.; за ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – 848 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція