... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №1
У сучасній науковій літературі дедалі частіше постає проблема співвідношення понять «форма права» і «джерело права». Спроби їх розмежування чи ототожнення неодноразово здійснювали як вітчизняні, так і зарубіжні науковці. Велике нагромадження теоретичного матеріалу свідчить про значну актуальність цієї проблематики.
Огляд і аналіз юридичної літератури дає підстави стверджувати про існування кількох кардинально різних позицій щодо співвідношення понять «форма права» і «джерело права». Перша полягає в тому, що дослідники ототожнюють зазначені категорії. До прибічників цього підходу можна віднести таких науковців: С. Алєксєєв, С. Голунський, С. Гусарєв, М. Кельман, С.Кечек’ян, А. Колодій, Л. Луць, В. Перевалов, М. Сидоренко, О. Скакун, В. Смолярчук, М.Строгович, В. Хвостов та ін. Другий підхід до співвідношення джерел і форми права, на противагу першому, полягає в розмежуванні цих понять. 
Схиляючись до першого підходу, В. Хвостов робить висновок, що терміни «форма права» та «джерело права» нерозривні, тому їх необхідно вживати в однаковому значенні – зовнішньої форми вираження права, що санкціонована державою [1, с. 85].
Радянські дослідники теорії права С. Голунський і М. Строгович розкривали джерела права як документальні носії правових норм, що мають певну форму. «Категорії «форма права» та «джерело права» мають однакове змістове навантаження, – наголошують дослідники, – формалізований вираз джерел права є головною підставою для їх ототожнення» [2, с. 173].
У свою чергу, С. Кечек’ян свою авторську позицію пояснив так: «Джерело права належить до незрозумілих у теорії права понять, оскільки немає не тільки його загального визначення, а є спірним і його значення, тому цей термін слід використовувати як образ, який має допомогти тлумаченню, ніж дати розуміння того, що ним позначається» [3, с. 17].
У тлумачному термінологічному словнику з конституційного права за редакцією Л.Наливайко та М. Беляєвої «форми (джерела) права» визначаються як офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких правові норми набувають публічного характеру, стають загальнообов’язковими для всіх і отримують зовнішню об’єктивацію [4, с. 342].
Прибічники другого підходу, розглядаючи поняття форми права, виокремлюють його внутрішню та зовнішню форми, остання, на їхню думку, і є джерелом права. Позиція названих дослідників полягає в тому, що форма права – поняття ширше, ніж джерело права. До цього підходу схиляються такі вчені: О. Зайчук, С. Зівс, А. Калінін, С. Комаров, Н. Оніщенко, Н.Пархоменко, О. Петришин, О. Скакун, Ю. Тихомиров Є. Трубецький, М. Цвік, Ю. Шемшученко та ін.
Так, С. Зівс підкреслює, що при аналізі джерела мова йде про зовнішню форму права. У подібних випадках говорять про джерело права у «спеціально-юридичному значенні». При цьому джерело права сприймається не інакше як спосіб вираження (оформлення) і закріплення норми права в якості ідеї про необхідне чи допустиме в об’єктивній дійсності [5, с.10].
Юридична енциклопедія за редакцією Ю. Тихомирова розуміє під джерелом права (англ. sources of law) умовний юридичний термін, який позначає ті форми, в яких знаходять відображення і закріплення правові норми, а також об’єктивні фактори правоутворення правових ідей, принципів, концепцій [6, с. 419].
Серед українських теоретиків з такої позиції виходить авторський колектив підручника «Загальна теорія держави і права» за редакцією О. Петришина та М. Цвіка. Під джерелом права дослідники розуміють силу, що творить право, пам’ятки історії, літератури, судові справи, звичаї, правотворчу діяльність держави, матеріали, взяті за основу законодавством, а також способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права. Поняття «форма права» науковці розглядають як внутрішню структуру права – сукупність правових норм, інститутів, галузей права [7, с. 178].
На думку О. Зайчук, Н. Оніщенко, формою права є організація власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права. Під першою розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру, а під зовнішньою — джерела права» [8].
Акцентування на подвійності форми і джерела права простежуємо у монографіях провідних українських теоретиків права таких, як Н. Пархоменко та Ю. Шемшученко. Вони розглядають поняття «джерело права» у двох аспектах – як зовнішня форма встановлення вираження права та в конституційному аспекті, де норма набуває правової якості. Збіг джерел і форм права можливий у разі вживання цих категорій у формально-юридичному сенсі [9, с.23].
Так, О. Скакун розуміє юридичні джерела (форми) права як вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення [10, с. 308]. 
Отже, вивчення змісту форм і джерел права свідчить про те, що в одних випадках форма і джерело права можуть збігатися, тоді як в інших – значно відрізнятися один від одного. Отже, на наш погляд, варто підтримати думку вчених, що ототожнюють «форму права» і «джерело права», бо вони мають однакове змістове навантаження, формалізований вираз джерел права є головною підставою для їх ототожнення.
 
Список використаних джерел:
1. Хвостов В.М. Общая теория права: элементарный очерк / В.М. Хвостов. – СПб.: Изд-во Н.П. Карбасникова, 1914. – 155 с.
2. Голунский С.А. Теория государства и права: [учебник для юрид. высш. учеб. заведений] / С.А. Голунский, М.С. Строгович. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.
3. Кечекьян С.Ф. О понятии источника права / С.Ф. Кечекьян // Ученые записки Московского государственного университета. – Вып. 116. – Кн. 2. – М.: Изд-во МГУ, 1946. – 17с.
4. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права / укладачі: Л.Р.Наливайко, М.В. Беляєва. – К.: «Хай-Тек Пресс», 2013. – 342 с.
5. Зивс С.Л. Источники права / С.Л. Зивс. – М.: Наука, 1981. – 240 с.
6. Тихомирова Л.В. Юридидическая энциклопедия / Л.В. Тихомирова, Ю.М. Тихомиров; под ред. Ю.М. Тихомирова. — М.: Изд. Тихомирова М.Ю., 2008. – 1088 с.
7. Загальна теорія держави і права: [Підручник] / [М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В.Авраменко та ін.] / [за заг. ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина]. – Х.: Право, 2009. – 584 с.
8. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
9. Пархоменко Н.М. Теоретичні основи визначення джерел конституційного права України / Н.М. Пархоменко // Джерела конституційного права України: [монографія] / за заг. ред. Ю.С.Шемшученка, О.І. Ющик. – К.: Юрид. думка, 2007. – С. 23.
10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник / О.Ф. Скакун. – Х.: Еспада, 2006. – 776 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція