... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №1
На сьогоднішній день наука теорії держави і права має розвинений характер, що обумовлено її фундаментальним місцем серед галузевих юридичних наук. Такий стан речей викликає необхідність вдосконалення термінології, формулювання чітких визначень понять, забезпечення «чистоти» категоріального апарату юридичної науки. Однією з проблем сучасної правової доктрини є питання співвідношення понять «правотворчість» та «законотворчість».
Це питання у своїх дослідженнях висвітлювали С.С. Алєксєєв, A.B. Міцкевич, Г.І.Муромцев, B.C. Нерсесянц, З.О. Погорєлова, В.Ф. Погорілко, B.C. Селиванов, О.Ф. Скакун, Г.Ф.Шершеневич та ін.
Розглядаючи співвідношення зазначених понять, О.Ф Скакун зазначає, що правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною прерогативою представницьких вищих органів держави (в Україні – Верховної Ради) у передбачених законом випадках [1, с. 293-294]. Законотворчість – важлива складова частина правотворчості, яка забезпечується прийняттям законів.
У тлумачному термінологічному словнику з конституційного права за редакцією Л.Р.Наливайко та М.В. Беляєвої правотворчість визначається як складний процес створення і розвитку чинного права як єдиної та внутрішньозлагодженої системи загальнообов'язкових норм, що регулюють суспільні відносини; офіційна діяльність компетентних державних органів із розробки проектів, прийняття, введення в дію, зміни, доповнення або скасування нормативно правових актів [2, с. 274]. За цим підходом правотворчість є поняттям більш ширшим, ніж законотворчість.
Як підкреслює О.Л. Копиленко, законотворчість – це процес, який формується безпосередньо і практикою, і вимогами життя, спираючись на величезний обсяг знань, накопичений всім цивілізованим людством. «Саме наукові засади розвитку законодавства дадуть змогу подолати труднощі, суперечності, уникнути законодавчих помилок, більш впевнено й результативно просуватися в сучасне поле цивілізованого й результативного правового життя» [3, с. 515].
У свою чергу, Н.Л. Омельченко підкреслює, що законотворчості притаманна низка особливостей, які не дають підстави для ототожнення її з поняттям правотворчість. Це стосується того, що законотворчість є частиною правотворчості, продуктом якої є вироблення законодавчих актів, тоді як правотворчість охоплюється процесом прийняття як законів, так і інших нормативно-правових актів. Отже, законотворчість є складовою правотворчості; результатом законотворчості є прийняття законів. У свою чергу, результатом правотворчості є всі нормативно-правові акти, що існують у правовій системі. Тому термін законотворчість стосується виключно законодавчих актів і не охоплює усього змісту правової системи [4, с.176].
К.З. Мазурик зазначає, що з поняття правотворчості можна виділити поняття законотворчості як частину загальної категорії. Законотворчість, будучи частиною правотворчості, спрямована на реалізацію цілей закону як соціального регулятора суспільних відносин. Вона визначає потребу в законодавчому регулюванні тих або інших суспільних відносин і створенні відповідно до виявлених потреб нових законів, заміні і скасуванні чинних [5, с. 4].
Н.Ю. Задирика вважає, що законотворчість є видом правотворчості, який реалізується у формі специфічної нормотворчої діяльності компетентних уповноважених представницьких органів держави з метою закріплення об’єктивної дійсності в нормативно-правових актах [6, с.8].
Правознавці вказують на тісний зв'язок між поняттями «правотворчість» та «законотворчість». Деякі вчені навіть ототожнюють ці два поняття, оскільки в літературі деякою мірою можна ототожнювати поняття права та закону. Але цю позицію можна вважати спірною. Цей зв'язок слід охарактеризувати як співвідношення загального до конкретного. Саме тому не можна ототожнювати законотворчість з поняттям правотворчості, оскільки законотворчість є виключною прерогативою парламенту як єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України.
Отже, в результаті проведеного співвідношення понять «правотворчість» та «законотворчість» можна зазначити, що ці терміни не тотожні та співвідносяться як ціле та частина.
 
Список використаних джерел:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник / О.Ф.Скакун. – Х.: Еспада, 2006. – 776 с.
2. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права / укладачі: Л.Р.Наливайко, М.В. Беляєва. – К.: «Хай-Тек Пресс», 2013. – 342 с.
3. Копиленко О.Л. Наукові засади розвитку законодавства / О.Л. Копиленко // Правова держава. – Вип. 17. – К., 2006. – С. 515.
4. Омельченко Н.Л. До визначення поняття законодавчої функції Верховної Ради України / Н.Л. Омельченко // Правова держава. – Вип. № 21. – С. 176.
5. Мазурик К.З. Характеристика законотворчества и определения факторов, которые влияют на нее / К.З. Мазурик // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – №2 (1). – С. 3-6.
6. Задирака Н.Ю. Теоретико-правові питання законотворчості: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / Н.Ю. Задирака. – К., 2005. – 22 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція