... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №1
Питання про співвідношення норм міжнародного і національного права на сьогоднішній день є досить актуальним. Про це свідчить поява цілої низки цікавих і змістовних наукових досліджень стосовно проблематики співвідношення норм міжнародного і національного права. Більшість сучасних теорій співвідношення міжнародного та національного права допускають їхню одночасну дію стосовно того ж предмета в межах певної сфери. Відкритим залишається питання щодо верховенства одного з них і як це впливає на практику правозастосування. Фактично міжнародне та національне право не вступають у конфлікт як системи, бо оперують у різних сферах і кожне домінує у своїй власній.
Вивчення співвідношення норм міжнародного та внутрішньодержавного права є предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема таких, як І. Бліщенко, В.Буткевич, М. Буроменський, А. Вишенський, В. Денисов, Д. Левін, І. Лукашук, О. Мережко, Р.Мюллерсон, Г. Тункін, Є. Усенко та ін.
У результаті дослідження наукового матеріалу з цієї проблематики можна виокремити три основні концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: два різновиди моністичної – примату міжнародного права і примату внутрішньодержавного права – і дуалістичну [1, c. 270]. Подібний поділ є класичним та підтримується переважною більшістю науковців.
Моністична теорія, основоположниками якої є німецькі послідовники (Г. Гегель, А. Цорн, А. Лассон, В. Кауфман), ґрунтується на визнанні міжнародного та внутрішнього права єдиною правовою системою. Ця концепція з’явилися на початку ХІХ століття й була розвинута у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. При цьому одні прихильники монізму виходять із верховенства внутрішнього права держави, а інші – з верховенства міжнародного права.
У свою чергу дуалісти вважають, що міжнародне та національне право є не лише окремими, а й автономними правовими системами, які функціонують у різних площинах. Згідно з крайньою версією дуалізму міжнародне та національне право аж ніяк не пов’язані й не перетинаються, а також не можуть впливати один на одного [2].
У правовій літературі є спроби обґрунтування ще декількох теорій. Наприклад: Д.О’Коннел розвивав теорію гармонізації, Ж. Руссо – координації міжнародного та внутрішнього права на основі верховенства першого, І. Лукашук – взаємодії однієї системи з іншою та із системою міжнародних відносин узагалі, Г. Ігнатенко – взаємодії міжнародного та національного права. Існує також теорія натуралізму щодо відносин між національною та міжнародною правовими системами.
Співвідношення норм міжнародного права з національним правом залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного права [1, c. 271]. В Україні це питання урегульоване статтею 9 Конституції, згідно з якою «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того допоміжними засобами для визначення міжнародного характеру правових норм визнаються судові рішення та доктрина.
Зараз у вітчизняній і зарубіжній літературі домінуючим із вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, що ґрунтується на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому необхідно виходити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, який, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнародного та внутрішнього правопорядків. Останні не перебувають у ієрархічній залежності та тісно взаємодіють. Унаслідок цього виникають сфери спільного міжнародно-правового та національно-правового регулювання із безсумнівним приматом міжнародного права (щодо прав людини, деяких питань міжнародного морського права тощо). Водночас зберігаються галузі виключного міжнародно-правового та національно-правового регулювання [4]. Такий підхід до співвідношення норм міжнародного і національного права ще отримав назву помірно дуалістичний підхід.
Отже, як свідчить світовий досвід, міжнародне право не ігнорує національного. Зокрема, узгоджена практика органів різних країн, що представляють власні держави в міжнародних відносинах, може істотно впливати на формування міжнародного звичаєвого права.
 
Список використаних джерел:
1. Загальна теорія держави і права: [Підручник] / [М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В.Авраменко та ін.] / [за заг. ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина]. – Х.: Право, 2009. – 584 с.
2. Мережко О.О. Співвідношення міжнародного і національного права // О.О. Мережко // Юридичний журнал. – 2009. – № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.justinian.com.ua.
3. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2011. – 1128 с.
4. Буроменський М.В. Міжнародне право: навч. посіб. / М.В. Буроменський. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція