...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №1
Обрання Україною європейського напряму розвитку і його законодавче закріплення передбачає необхідність гармонізації національної системи законодавства з acquis communautaire. При цьому варто акцентувати увагу на тому, що більшістю європейських держав правові явища розглядаються через доктрину верховенства права, а в Україні, незважаючи на конституційну норму «в Україні визнається і діє принцип верховенства права» та окремі положення нормативно-правових актів щодо застосування принципу верховенства права в кримінально-процесуальних відносинах, адміністративному судочинстві та ін., юридична практика і правова доктрина тяжіють до принципу законності. Відтак особливої уваги, зважаючи на принцип правового поліцентризму, потребує питання розуміння права, правової свідомості. Зазначене актуалізує проблему змісту загальнотеоретичних юридичних наук і, зокрема, загальної теорії держави і права.
Зважаючи на значущість і багатоаспектність окресленої проблематики, вона потребує фундаментального дослідження, що не можливо зробити в межах цієї роботи. Тому метою мого дослідження є акцентування уваги на необхідності переосмислення змісту теорії держави і права, взаємозалежності «надбудовних» явищ – держави і права. Російська правнича наука вже досить тривалий час вказує на неадекватність положень теорії держави і права її предмету, необхідність значного коригування змісту як науки, так і навчальної дисципліни теорії держави і права. Так, наприклад, О. Пучков вказує на такі негативні властивості радянської теорії держави і права, які збереглися і на початку ХХІ ст., як: міфологічність, аутоцентризм і спекулятивність, утопізм і ортодоксальність, антиантропоцентризм, нераціональність, «засилля традицій», надмірне ідеологічне навантаження, несамостійність, неспроможність до прогнозованої діяльності, неорієнтованість на потреби соціальної і юридичної практики, методологічна слабкість і відповідність наукових основ [1, с. 5-10]. При цьому автор робить висновок, що теорія держави і права „залишається наукою достатньо консервативною, недосконалою, затеоретизованою і, як наслідок, в багатьох своїх постулатах неістинною” [1, с. 5]. Окреслене питання досліджували такі науковці як М. Байтін, С. Ємельянов, В. Лазарєв, А. Поляков, О. Пучков, І. Честнов та ін. У вітчизняній юридичній науці лише окремі науковці акцентують увагу на вказаних вище проблемах. У підручниках, навчальних посібниках з теорії держави і права майже класичним можна вважати таке визначення права: «право – це система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу» [2, с. 216]. І всі теми з теорії права викладаються саме за такого – нормативіського – підходу до розуміння права. Однак, нагадаємо, що предметом теорії держави і права є загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права. Обмежене викладення розуміння права спотворює істинне його розуміння.
Це ж стосується і прав людини. По-перше, мова про права (як можливості людини) може йти лише в межах так званої європейської цивілізації та суспільств, на які поширилися цінності останньої: приватна власність, свобода, верховенство права. К. Ясперс вказував, що серед «осьових народів» наука і техніка виникла саме у романо-германских народів, бо «Заходу відома ідея політичної свободи. У Греції – правда, тільки короткочасно – існувала свобода, що не виникала більш ніде. …Китай і Індія не знають подібної політичної свободи» [3, с. 84]. По-друге, права людини не можна ставити в залежність від держави. Адже, люди є рівними від народження. Якщо ж права розуміються як «гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей» [2, с. 172], то можна зробити висновок про те, що, наприклад, право на життя в різних державах в різні історичні епохи було різне. По-третє, радянська правова доктрина якщо й розглядала питання забезпечення прав, то мова йшла про так звані колективні права, а не права людини, особи. Індивідуальність – це те, що необхідно було зламати в радянської людини. За такого підходу право, свобода фактично заперечуються.
Таким чином, зміст теорії держави і права не відповідає реаліям сьогодення. Її кризовий стан зумовлюється антиантропоцентризмом, утоцентризмом, неспроможністю до прогнозування державно-правових явищ, спекулятивністю, нераціональністю, „засиллям традицій”, методологічною слабкістю, ортодоксальністю радянського права. Для українського суспільства, яке обрало для себе європейський напрям розвитку, настав час радикальних змін, наслідком яких може стати не формальне визнання людини найвищою цінністю, а фактичне втілення цього положення в суспільних відносинах. Але вже сьогодні необхідно звернути увагу на зміст фундаментальної, методологічної юридичної науки – теорії держави і права.
 
Список використаних джерел:
1. Пучков О.А. Теорія государства и права: проблемы и перспективы / О.А. Пучков // Правоведение. – 2001. – № 6. – С. 3-15.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун. – Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
3. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція