... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №6
Орієнтована на демократичні цінності судова система є невід’ємним атрибутом суверенітету будь-якої європейської країни. На основі хронологічного аналізу нормативно-правових актів, якими протягом 23 років регулювалась судова система, можна виокремити сім основних етапів становлення судової влади в незалежній Україні.
І етап (липень 1990 – червень 1992 років). З моменту урочистого створення самостійної української держави 24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР юридично існування Української РСР було припинене. Однак, радянські закони, якими визначались особливості функціонування судової системи, були успадковані Україною, що спричинило: 1) залежність судової влади від виконавчих органів [1, ст. 19]; 2) наділення судів правом законодавчої ініціативи [2, п. 7, ст. 12]; 3) відсутність спеціалізації судів; 4) відсутність принципу інстанційності розгляду судових справ; 5) відсутність органу конституційної юрисдикції; 6) відсутність кваліфікаційних вимог до суддів, окрім вікових [1, ст. 55]; 7) проголошення принципу рівності перед законом і судом виключно стосовно громадян країни.
У квітні 1992 року парламентом схвалено Концепцію судово-правової реформи в Україні, в ході якої необхідно [3]: 1) гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; 2) реалізувати демократичні ідеї правосуддя; 3) створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади; 4) забезпечити спеціалізацію судів; 5) максимально наблизити суди до населення; 6) чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи; 7) гарантувати право громадянина на незалежний і неупереджений суд. 
ІІ етап (липень 1992 – червень 1996 років). Концепція судово-правової реформи в Україні як програмний документ відіграла важливу роль, хоч реальні заходи щодо судової реформи суттєво відрізнялися від передбачуваних. Так, до прийняття у червні 1996 року Конституції України був прийнятий ряд нормативних актів [4, 5, 6, 7], відповідно до яких: 1) регламентувалась робота спеціалізованих арбітражних судів; 2) передбачено створення органу конституційної юрисдикції; 3) визначено статус суддів; 4) створено систему і визначені повноваження кваліфікаційних комісій суддів; 5) запроваджене суддівське самоврядування; 6) врегульовано порядок оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності адміністративних органів; 7) визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної судом. 
Разом з тим, практика застосування зазначених законів, свідчила про наявність низки проблем, зокрема, в частині недосконалості системи судів, порядку добору суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, системи і діяльності кваліфікаційних комісій тощо, які з часом набували системного характеру і негативно позначились на рівні судового захисту громадян і якості здійснення правосуддя в цілому. 
ІІІ етап (липень 1996 – червень 2001 років). З прийняттям у червні 1996 року Основного Закону держави було окреслено нову систему судоустрою, закріплено гарантії права на судовий захист, визначено основні засади здійснення судочинства. Юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Принципами побудови системи судів загальної юрисдикції визнано територіальність і спеціалізацію. Визначено, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. У системі судів загальної юрисдикції повинні діяти також апеляційні та місцеві суди. Встановлено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду та суддів, які призначаються вперше строком на п‘ять років. У визначених законом випадках, окрім професійних суддів, правосуддя повинно здійснюватися також народними засідателями і присяжними. Утворено Вищу раду юстиції – колегіальний незалежний орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу. У вересні 1997 року для України набрала чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Це означало, що держава взяла на себе зобов‘язання гарантувати право на справедливий судовий розгляд та інші права людини, передбачені Конвенцією. Не дивлячись на певні позитивні зрушення в напрямку створення нової судової системи в Україні, ще залишалось багато невирішених питань, зокрема: 1) створення вищих спеціалізованих судів загальної юрисдикції та реформування Верховного Суду України [8]; 2) законодавча деталізація принципів побудови системи судів загальної юрисдикції; 3) забезпечення інстанційності розгляду справ судами; 4) створення постійно діючого органу, відповідального за кваліфікаційний рівень суддів та дотримання ними дисциплінарних вимог; 5) забезпечення діяльності суду присяжних; 6) скасування військових судів; 7) демократизація кримінального та цивільного законодавства.
IV етап (липень 2001 – січень 2002 років). 21 червня 2001 року ухвалено пакет законів, якими вносилися зміни до низки законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства. Ці зміни отримали назву «малої судової реформи» і пов’язані насамперед з утворенням єдиної системи судів загальної юрисдикції шляхом включення до неї арбітражних судів, які були перейменовані на господарські. Запроваджувалися нові процедури оскарження судових рішень (апеляція і касація, замість радянської касації і перегляду у порядку нагляду), санкціонування судом арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. 
V етап (лютий 2002 – квітень 2006). Закон України «Про судоустрій України» передбачив у системі судів загальної юрисдикції нові судові ланки – Касаційний суд України і Апеляційний суд України (щоправда, обидва ці суди так і не було утворено через визнання цих інститутів Конституційним Судом України неконституційними). Закон також встановив трирічний строк для створення адміністративних судів. Повноваження щодо організаційного забезпечення діяльності судів передані новій системі – державній судовій адміністрації, утвореній у структурі виконавчої влади спеціально для організаційного забезпечення діяльності судів, підзвітній вищим органам суддівського самоврядування. Всупереч Конституції, розширено повноваження Президента щодо судової гілки влади: наділення повноваженнями призначати голів та заступників голів судів (крім Верховного Суду) та звільняти їх з посад, переводити суддів з одного суду до іншого, присвоювати суддям військових судів усі військові звання (а не тільки вищі, як зазначено в Основному Законі), визначати кількісний склад Верховного Суду [9]. 
VI етап (травень 2006 – червень 2010). П’ятнадцята річниця незалежності України характеризувалась наступними проблемами судівництва: 1) невідповідністю системи судів загальної юрисдикції вимогам Конституції України, видам та стадіям судочинства; 2) незавершеністю реформи процесуального права; 3) перевантаженістю судів справами та недостатньою прозорістю їх діяльності; 4) незабезпеченістю незалежності суддів; 5) низьким рівнем кваліфікації значної частини суддівського корпусу та низькою ефективністю системи професійної відповідальності суддів тощо.
У травні 2006 року була прийнята Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні, якою передбачалось здійснити ряд заходів з метою забезпечення [10]: 1) доступності правосуддя; 2) справедливої судової процедури; 3) незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; 4) юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; 5) ефективності судового захисту.
VII етап (липень 2010 – поточний момент). Розпочався важливий етап становлення судової системи в Україні з прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який суттєво змінив ситуацію у сфері здійснення правосуддя. Зокрема, відповідно до зазначеного закону [11]: 1) завершено створення вертикалі системи судів загальної юрисдикції на чолі з вищими спеціалізованими судами; 2) утворено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ; 3) ліквідовано військові суди; 4) з метою забезпечення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні впроваджено інститут слідчого судді; 5) функції з добору кандидатів на посади суддів та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності зосереджені у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України; 6) впроваджено процедуру добору кандидатів на посади суддів на засадах конкурсності та, теоретично, прозорості; 7) запроваджено механізм притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; 8) скорочено терміни розгляду справ в апеляційній та касаційній інстанціях; 9) впроваджена автоматизована система документообігу та розподілу справ.
Однак не дивлячись на прийняті заходи, невирішеними залишаються питання: 1) оптимізації принципу побудови системи судів України з метою зменшення адміністративного тиску на них; 2) покращення доступності правосуддя; 3) внесення змін у процедуру створення, реорганізації та ліквідації судів; 4) конституційне закріплення права громадян брати участь у здійсненні правосуддя; 5) доцільності існування господарських судів тощо.
 
Список використаних джерел:
1. Про судоустрій Української РСР: Закон УРСР від 24.02.1994 № 4017-XII [Електронний ресурс]: за станом на 05 червня 1981 р. (втратив чинність 07.02.2002) / Верховна Рада Української РСР. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
2. Про арбітражний суд: Закон УРСР від 30.06.1993 № 3346-XII [Електронний ресурс]: за станом на 04 червня 1991 р. (втратив чинність 07.02.2002) / Верховна Рада Української РСР. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
3. Концепція судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28.04.1992 № 2296-XII [Електронний ресурс]: за станом на 28 квітня 1992 р. / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
4. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 02.02.1994 № 3911-XII [Електронний ресурс]: за станом на 02 лютого 1994 р. (втратив чинність 07.02.2002) / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
5. Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 02.02.1994 № 3909-XII [Електронний ресурс]: за станом на 02 лютого 1994 р. (втратив чинність 07.02.2002) / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
6. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 № 266/94-ВР [Електронний ресурс]: за станом на 01 грудня 1994 р. / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015. 
7. Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 № 2862-XII [Електронний ресурс]: за станом на 15 грудня 1992 р. (втратив чинність 07.07.2010) / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015. 
8. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]: за станом на 02 березня 2014 р. / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
9.  Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 № 3018-III [Електронний ресурс]: за станом на 07 лютого 2002 р. (втратив чинність 07.07.2010) / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
10. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10.05.2006 № 361/2006 [Електронний ресурс]: за станом на 10 травня 2006 р. / Президент України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015.
11. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI [Електронний ресурс]: за станом на 28 грудня 2014 р. / Верховна Рада України. – нормативно-правова база «ЛІГА: ЗАКОН», 1991 – 2015. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція