... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №2
Провідні вітчизняні адміністративісти, здійснюючи поділ права власності, беруть за основу положення Конституції України [1, c. 293]. Запропонована ними класифікація права власності за критерієм належності її певним суб’єктам є загальновизнаною та слушною для нашої праці, бо у ст.ст. 13, 41, 116, 142, 143 Конституції України щодо права власності вживаються терміни «об’єкти права власності Українського народу», «приватна», «державна» та «комунальна» [2].
Об’єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони [2]. Враховуючи, що зазначені об’єкти права власності Українського народу неможливо персоніфікувати за певними індивідуальними суб’єктами, питання забезпечення їх охорони відносяться передусім до галузей публічного права, зокрема вагоме місце в такій охороні займають норми адміністративного права.
Ст. 142 Конституції України до об’єктів права комунальної власності відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад [2]. Провідне місце в охороні державної та комунальної власності традиційно належить засобам адміністративного права, що і в нових соціально-економічних умовах є природним, так як будь-які предмети матеріального світу, що не належать персоніфікованим суб’єктам, є загальнодоступними. Відповідно особи, які мають низький рівень правової культури і правосвідомості, будуть намагатись присвоїти їх на свою користь і на шкоду публічному інтересу громадян, держави й суспільства. Тим самим об’єкти, які відносяться до державної і комунальної власності, швидко втратять свої кількісні та якісні властивості, якщо не будуть перебувати під постійною посиленою публічною охороною.
Становлення видів права власності тісно пов’язане з іменем видатного мислителя, теоретика права Д. Локка, який велику увагу приділяв розкриттю зазначеного інституту. Він стверджував: «Ми розглядаємо природну причину, яка свідчить, що люди, які народилися, мають право на самозбереження, і відповідно на подібні речі, які забезпечують їх існування… Цивільними інтересами я називаю життя, свободу, здоров’я і відсутність тілесних страждань, володіння такими зовнішніми благами, як гроші, земля, будинки, домашні речі» [3, c. 18, 49, 88, 145].
Встановлення витоків приватної власності як об’єкту адміністративно-правової охорони доцільно продовжити цитатами Г. Гегеля з «Філософії права», де він стверджує, що поняття власності – це перше поняття, яке виникає в історії права: «Щоб не залишитися абстрактною, вільна воля повинна насамперед дати собі наявне буття… Цей перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність». Розкриваючи проблему філософії власності, Г. Гегель зазначає, що власність виникла першою з тієї простої причини, що пов’язана із зовнішніми речами, із зовнішнім неживим світом, що протистоїть волі (суб’єкту) і найближчим до нього: «Власність – це є втілення волі в річ», і тим самим особа сама дає собі «зовнішню сферу своєї свободи». До такого «втілення» річ перебуває поза розумною діяльністю людини, поза правом. Мислитель підкреслює важливість договору у становленні права власності. Договір передбачає, що ті, хто вступає у нього, визнають одне одного як особи та власники. В договорі власність виявляє себе як повна і незаперечна, оскільки договір – це форма власності [4, с. 102-108].
Отже, базовим ґрунтом права будь-якої реально демократичної держави стала «Людина», яка вже не була елементом державної бюрократичної системи, пішаком у грі сильних світу цього; її права і свободи стають пріоритетом державної та міжнародної політики, а захист стає метою і першочерговим завданням державних міжнародних різноманітних систем. У пошуках об’єктивних основ недопущення повторення війн, геноциду, тоталітарних режимів 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла й виголосила «Загальну декларацію прав людини», яка встановила низку невід’ємних природних прав людини – право на життя, здоров’я; визнання правосуб’єктності; рівність прав на захист; захист від неправомірного судочинства; охорона особистого життя та ін. З огляду на вищезазначене тільки у ст. 17 зазначеного міжнародно-правового акта засвідчено: «Кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими… ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна» [5].
На мій погляд, зміна цінностей світового товариства у бік пріоритету прав індивіда на життя, здоров’я, честь, гідність перед правом на охорону власності є правильною. І тому, тільки після здобуття незалежності ,Україна почала входити у нормальне русло щодо нормативного утвердження та реального забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
 
Список використаних джерел:
1. Адміністративне право України : підруч. / [Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.М. Гаращук  та ін.] ; за ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2001. – 528 с.
2. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.: [із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2222-IV від 8 грудня 2004 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.– С. 141.
3. Локк Д. Избранные философские произведения: [в 2 т.] / Джон Локк. – М.: Изд-во Социально-экономическая литература, 1972. – Т. 2. – 532 с.
4. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель; [пер. з нем. Б.Г. Столпнера, М.И.Левиной; ред. и сост. Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц]; авт. втуп. ст. примеч. В.С.Нерсенсянц – М.: Мисль, 1990. – 524 с.
5. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Урядовий кур’єр. – 10 грудня 2008. – № 232. – С. 8. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція