... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №2
Ключову роль під час розгляду справи в порядку адміністративного судочинства відіграють докази, за допомогою яких встановлюються обставини справи. Квінтисенцією набуття фактів статусу доказів є наявність таких властивостей, як належність, допустимість, достовірність, достатність. Названі властивості мають не тільки теоретичне, але й практичне значення. Нашою метою є дослідження достовірності доказів. Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність (або відсутність) обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Інформація про допустимість доказів у законодавстві відсутня, на науковому рівні це питання дискутується. 
Зауважимо, що у науці процесуального права ставиться знак рівняння між такими категоріями, як достовірність та істинність. Встановити факт достовірності доказу можливо на таких етапах доказової діяльності, як перевірка, дослідження, оцінка доказів. Слід наголосити, що така властивість як достовірність безпосередньо належить не факту, а самому засобу доказування. Одні автори ототожнюють поняття достовірності та ймовірності, вважаючи їх синонімічними характеристиками результату судового пізнання. На нашу думку, не можна порівнювати названі категорії. Так, у даному випадку ймовірність буде початковим ступенем пізнання факту, а достовірність, вже як результат пізнання – останнім. Інші науковці наголошують на тому, що коли йдеться про судові знання, потрібно використовувати термін «достовірність» як таку їх характеристику, що означає максимальне наближення суду до повного і правильного встановлення фактичних обставин судової справи [1, с. 287]. 
Під достовірністю доказів розуміють: 1) можливість застосування фактичних даних у процесі доказування з точки зору знань про джерела, обставини, методи їх утворення та отримання в контексті використання у справі інших матеріалів [2, с. 149]; 2) якість доказу, яка характеризує точність, правильність відображення обставин, які входять до предмету доказування [3, с. 27]; 3) властивість доказів, яка відображає логічність та безспірність відомостей, а також неможливість спростування їх іншими доказами [4, с. 27]; 4) істинність знання (його відповідність об'єктивній діяльності), та обґрунтування цієї істинності, яке адресоване відповідному суб’єкту – суду [5]. Об’єктивний момент (наявність або відсутність будь-яких фактів або їх різне поєднання) завжди припускає суб’єктивне сприйняття і суто суб’єктивну оцінку цих фактів дійсності [6]. Суд не може покласти в основу свого рішення недостовірні докази, тому у разі виникнення сумніву, повинен надати оцінку доказу. У доказовому праві Англії достовірність доказів є самостійним поняттям, що дозволяє визначити правильність походження джерела доказу та відрізняти їх від імовірності як приблизного знання, часткової, неповної обґрунтованості твердження [7, с. 89]. 
Виділимо ознаки достовірності доказів в адміністративному судочинстві: 1) достовірність – це оцінка доказу за змістом; 2) доказ повинен бути отриманий із якісного джерела; 3) він перевіряється за допомогою порівняння із іншими доказами шляхом їх оцінки; 4) характеризує знання, отримані суддею у результаті дослідження сукупності доказів; 5) адекватно відображає матеріальні та нематеріальні (ідеальні) сліди. Оцінка доказів, з точки зору їхньої достовірності, полягає в тому, що: 1) вивчається особа, яка володіє відомостями (свідок, тощо) з позицій її здатності давати правдиві та повні свідчення; 2) вивчається характер та умови виявлення матеріального носія інформації (предмет, документ); 3) аналізується зміст відомостей (послідовність і повнота викладення, наявність суперечностей, неточностей, прогалин, обґрунтованість висновків, що базуються на даних науки тощо); 4) інформація, одержана з певного процесуального джерела, зіставляється з інформацією, що отримана з інших процесуальних джерел. Визначаючи достовірність відомостей про факти, суд повинен аналізувати весь процес формування доказів та їх процесуальних джерел. Якщо це матеріальні сліди, то необхідно з’ясувати умови їхнього виникнення, збереження та копіювання. Достовірність особистих доказів перевіряється з огляду на обставини, в умовах яких особа сприймала відповідні факти. Такі умови мають як суб’єктивний (стан органів почуття, психіки, наявність спеціальних знань, рівень розвитку, вік), так й об’єктивний характер (місце, час тощо). Особисті докази можуть бути як первинними, так і похідними. У останньому випадку між особою, яка сприймає факти, та судом знаходиться інша особа-посередник, через яку передаються відомості.
На практиці трапляються випадки, коли виникають сумніви в достовірності доказу, наприклад, відсутність у документа будь-яких реквізитів. Особа, яка бере участь у справі, під час дослідження цього доказу, має право заявити клопотання про проведення експертного дослідження документа [8]. Для його вирішення суд своєю ухвалою визначає, які відповідні заходи мають бути вжиті для перевірки фальшивості документа або усунення сумніву у його достовірності, зокрема, шляхом витребування зустрічної інформації. Якщо перевірити достовірність документа без спеціальних знань неможливо, то суд призначає відповідну експертизу. 
Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що базисною властивістю доказів в адміністративному судочинстві є їх достовірність. Однак, для набуття факту статусу доказу необхідний інтегральний зв’язок всіх властивостей доказів, без комплексного дослідження яких неможливо встановити обставини справи, а, отже, й винести законне рішення у справі. У вирішені даного питання зерном надії залишається законодавче оформлення визначення всіх властивостей доказів в адміністративному судочинстві.
 
Список використаних джерел:
1. Ратушна Б. Стандарт доказування як критерій достовірності результату судового пізнання / Б. Ратушна // Право України. – Право України. – 2012. – № 6. – С. 282–290.
2. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: учебное пособие: курс лекций / Л.Н.Лобойко. – Х.: Одиссей. – 2007. – 672 с.
3. Звягинцева Л.М. Доказывание в судебной практике по гражданским делам / Л.М.Звягинцева, М.А. Плюхина, И.В. Решетникова. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – 288 с.
4. Артамонова Е.А. Основы доказательств в современном уголовном судопроизводстве: учеб. пособ. для студентов высших и средних юридических образовательных учреждений / Е.А.Артамонова. – М.: Юрлитинформ, 2010. – 168 с.
5. Петрухина А.Н. Достоверность результатов экспертного исследования в уголовном процессе / А.Н. Петрухина // Адвокатская практика. – № 2. – 2012. – С. 8-10.
6. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве: учеб. пособ. / Н.М. Кипнис. – М.: Юристь, 1995. – 128 с.
7. Малиновский А.А. Злоупотребление субъективным правом (теоретико-правовое исследование) / А.А. Малиновский. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2007. – 352 с.
8. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ: Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06. 03. 2008 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002760-08{jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція