... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №2
На даний час все більше змінюються підходи до державного управління, що дозволять створити прозорість і відкритість публічної адміністрації, досягти економії часу на звернення громадян та підвищити якість надання адміністративних послуг за рахунок їх переведення у дистанційну форму взаємодії з використанням, як правило, інтернет-технологій. В такому випадку виникає питання можливості здійснення запиту і отримання результату на своє звернення в електронному вигляді, тобто здійснення дистанційного підписання і виконання договорів на адміністративну послугу, з необхідним забезпеченням правової легітимності відомостей, що передаються при цьому. Не менш важливим при дистанційному підписанні договорів на надання адміністративної послуги є необхідність внормувати питання використання надійних засобів ідентифікації та аутентифікації, які є альтернативою власноручних підписів, наприклад, такий як електронний підпис. 
Реалізація дистанційної взаємодії громадян і органів державної влади в рамках надання адміністративних послуг можлива лише при проведенні ряду змін, зокрема і змін до діючого законодавства, які б врахували такі питання як, визначення географічного розташування надавачів та одержувачів дистанційних адміністративних послуг, фіксації часу звернення та отримання такої послуги, а також ряд інших проблем [1]. При цьому, таке перетворення має врахувати досвід нормативного врегулювання провідних країн світу з метою імплементації відповідних норм у законодавство України. Проте, не можна механічно переносити норми міжнародного права або законодавства інших держав, а необхідно враховувати національну специфіку законодавства. Крім того, правозастосування щодо взаємодії влади і громадян обмежене територіальними кордонами кожної країни або її територіальними частинами. Застосування електронних повідомлень не має кордонів, наприклад тому, що пересилання повідомлень за допомогою електронної пошти в межах одного населеного пункту може бути реально здійснено через сервери інших країн. Тому актуальним є проведення аналізу міжнародного законодавства з метою адаптації до нього вітчизняного законодавства. 
Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» [2] ще в 1980 році встановила, що письмовою формою договору передбачається також повідомлення і телеграфом, і телетайпом, проте на той час ще не існувало можливості підписання цивільно-правових договорів в електронному вигляді, а тому і не могло бути використано поняття передання повідомлення електронною поштою, тому в подальшому цю норму було розтлумачено, що дало можливість до пристосування цієї норми для здійснення дистанційних договорів. 
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1997 р. затверджено «Типовий закон про електронну комерцію» ЮНСІТРАЛ [3], який встановив правила щодо вчинення договорів торгівлі за допомогою мереж електрозв’язку шляхом обміну електронними документами. Цей Типовий закон містить в собі визначення таких понять як, електронний підпис, електронний документ та його автор, а також в ньому виділено ряд властивостей електронного документу такі як: незмінюваність, аутентифікація, можливість робити копії. Також визначено, що є оригіналом документу, час та місце одержання повідомлення тощо. Хотілося б відзначити, що Типовий закон носить рекомендаційний характер та може бути взятий за основу державами при розробці національного законодавства.
Не менш важливим для забезпечення дистанційного підписання договорів є Типовий закон ЮНСІТРАЛ [4], метою якого була спроба гармонізації та уніфікації правового регулювання у сфері електронних підписів. В цьому документі передбачено, що не дозволяється обмеження або позбавлення юридичної сили будь-якого методу створення електронного підпису, якщо такий підпис є настільки надійним, що відповідає меті, для якої документ на електронному носії був підготовлений або переданий, включаючи всі відповідні домовленості. 
У 2005 році була прийнята Конвенція ООН «Про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах» [5], яка мала на меті уніфікувати регулювання використання електронних повідомлень при укладанні та виконанні міжнародних договорів. Конвенція закріплює те, що міжнародний договір не може бути позбавлений дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що він складений у формі електронного повідомлення. Також чітко визначено фіксацію моменту відправлення електронного повідомлення та його одержання, процедури виправлення помилок у таких документах тощо.
Значну роль у формуванні міжнародного права у цій сфері відіграють і документи Європейського союзу, що були розроблені та прийняті в останні роки. В цьому напрямку було прийнято ряд Директив, що є важливими з точки зору розвитку дистанційного надання адміністративних послуг, а саме:
 Директива 1999/93/ ЄС від 13 грудня 1999 р. “ Про систему електронних підписів, що застосовується в межах Співтовариства”, яка сприяє правовому визнанню електронних підписів (Втратила чинність в 2014 році).
 Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту і Ради від 08.06.2000 р. про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію), яка надала юридичної сили договорам в електронній формі, врахувавши рекомендації документу ЮНСІТРАЛ, розширюючи і доповнюючи їх відповідно до специфіки законодавства європейських країн.
Проте, при розробці відповідного законодавства країн-членів ЄС відбувалися розбіжності, що стали поштовхом до удосконалення різних питань в цій сфері, в тому числі і питання регулювання електронного підпису. Так в серпні 2014 р. в ЄС було прийнято Регламент про електронну ідентифікацію і довірчі послуги для електронних угод на внутрішньому ринку [6], метою якого є надання законодавчої основи, що забезпечує правову достовірність і правову сумісність між правовими системами країн-членів ЄС, а саме: визначено порядок взаємного визнання електронної ідентифікації і аутентифікації, усунено проблеми несумісності різних систем електронного підпису та засобів електронної ідентифікації і аутентифікації, а також створено можливість трансграничної взаємодії між комерційними організаціями, громадянами та органами державної влади. Важливо зауважити, що цей документ не регулює питання тих послуг, що відбуваються в рамках закритих систем, на основі національного законодавства, а лише діє для тих послуг, що надаються в рамках країн-членів ЄС. Проте, він визначає засади для створення і удосконалення спеціального національного законодавства в цій сфері.
Таким чином, можна переконатися, що питання укладання дистанційних договорів, що має безпосереднє відношення і до надання дистанційних адміністративних послуг, зайняли міцне місце в системі пріоритетів міжнародних організацій. Крім того, можна зробити висновок, що дуже важливо робити подальші кроки до вироблення уніфікованих міжнародних правових норм, які б встановлювали єдині стандарти регулювання адміністративних послуг, що надаються дистанційно. Проте, в силу того, що технології постійно вдосконалюються, ця регламентація повинна бути гнучкою для змін у майбутньому.
Національне законодавство потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке стосується питань дистанційних адміністративних послуг, укладання угод у електронній формі та вдосконалення регулювання питань використання електронного підпису.
 
Список використаних джерел:
1. Баранов О. Правові проблеми дистанційного надання адміністративних послуг / О.А.Баранов, І.М. Попова // Часопис Хмельницького університету управління і права. – 2011. – №2 – С. 242-247.
2. Конвенція Організації об’єднаних націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 [База даних "Міжнародний документ"] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_003
3. Типовой закон об электронной торговле Комиссии Организации Объединенных Наций по праву международной торговли (ЮНСІТРАЛ) редакція від 25.05.2007 [База даних “Міжнародний документ”] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_321
4. Типовой закон ЮНСИТРАЛ об электронных подписях від 05.07.2001 [База даних “Міжнародний документ”] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_937
5. Конвенция Организации Объединенных Наций об использовании электронных сообщений в международных договорах від 23.11.2005 [База даних “Міжнародний документ”] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_e71
6. Regulation (EU) No 910/2014 of the European Parliament and of the Council від 23.07.2014 on electronic identification and trust services for electronic transactions in the internal market and repealing Directive 1999/93/EC [База даних “Official Journal of the European Union”] / Европейский правовой портал. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32014R0910&from=EN {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція