... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 03.03.2015 - Секція №3
Одним із принципів, за яким будується система судів загальної юрисдикції в Україні, є принцип спеціалізації, згідно з яким суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. При цьому визначається, що у судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ. Отже, вітчизняний законодавець розрізняє такі способи спеціалізації судової діяльності, як спеціалізацію судів, що є принципом побудови системи судів загальної юрисдикції, та спеціалізацію суддів. Варто звернути увагу, що проблемам спеціалізації суддів як самостійному принципу побудови системи правосуддя в межах судоустрійного сегменту побудови судової влади уваги приділяється достатньо як в аспекті критики [1], так й в аспекті гарантій забезпечення належної якості та ефективності правосуддя [2] і в аспекті оптимізації функціонування судової системи [3], що являє собою форму організації їх професійної діяльності (поділу їх праці). Водночас актуальними залишаються питання спеціалізації судів загальної юрисдикції та її зв’язок із процесуальною формою як основою диференціації процесуального законодавства, що дає можливість оцінити роботу суду тією чи іншої спеціалізації з огляду на процесуальний регламент відправлення правосуддя, а відтак й визначити напрями оптимізації процесуального законодавства різних судових спеціалізацій. 
Як відомо, спеціалізація судів загальної юрисдикції відповідно до чинного законодавства України не передбачає створення та існування окремих систем (підсистем) спеціалізованих судів, адже відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему. Крім того, на відміну від Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-Ш, стаття 19 якого передбачала, що в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій, та прямо відносила господарські та адміністративні суди до спеціалізованих, чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не розрізняє спеціалізовані та неспеціалізовані (загальні) суди.
Як пише С.В. Ківалов, концепція, закладена в новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», як раз і виходить з того, що всі суди загальної юрисдикції є спеціалізованими. І це відповідає дійсності, адже юрисдикція судів різних видів, визначена в законі, співпадає [4, с.117]. Однак такий підхід до реалізації принципу спеціалізації системи судів загальної юрисдикції знаходить і своїх противників. Так, на думку Верховного Суду України, він не ґрунтується на конституційних приписах. Системний аналіз положень Конституції України засвідчує, що спеціалізація судів є одним із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, однак при цьому не поширюється на всі види судочинства. Це означає, що спеціалізовані суди входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, проте не означає і не може означати, що ця система складається виключно зі спеціалізованих судів, тобто є системою спеціалізованих судів [5].
Варто наголосити, що таке протиріччя між вищими спеціалізованими судами з одного боку і Верховним Судом України з іншого боку вже має давню традицію. При цьому кожна сторона, відстоюючи своє право на існування та розширення своєї компетенції відстоює свої суто корпоративні інтереси та абсолютно ігнорує позицію іншої сторони. Ця проблема ускладнюється й тим, що вищі спеціалізовані суди всілякими способами і абсолютно не узгоджено один з одним намагаються розширити юрисдикцію судів відповідної спеціалізації. А це призводить до численних проблем при розмежуванні судових юрисдикцій та відсутності єдності судової практики.
Разом з тим, проблема побудови в Україні системи судоустрою за трьома чи чотирма ланками виходить за межі права, адже набуває рис боротьби за владу. Тому її слід розглядати та вирішувати в політичній, а не правовій площині. І керуватися при цьому потрібно не лише інтересами тієї чи іншої соціальної групи людей, а інтересами загального блага. Відтак вирішення цієї проблеми має залежати не стільки від позиції судових органів, правлячої партії (блоку партій), президента, уряду, як це було до цього, а від волі народу як носія суверенної влади. Це, на наш погляд, можливо лише в рамках розробки ґрунтовної концепції подальшого реформування судової влади із широким залученням представників громадськості та науковців з подальшим винесенням її на широке обговорення в суспільстві та неухильним дотриманням в законотворчості. 
Однак в будь-якому випадку слід розуміти, що ускладнення системи судоустрою автоматично ускладнює й судочинство. А це негативно відображається на його ефективності та на можливостях фізичних і юридичних осіб захищати в суді свої права, свободи та інтереси. Тому чотирьохінстанційна система судочинства однозначно є більш складною, а відтак і менш ефективною, ніж триланкова.
Спеціалізація ж судової діяльності – це невід’ємна ознака сучасної судової влади, яка забезпечує якість правосуддя. Це наслідок постійного ускладнення матеріально-правових відносин та диференціації процесуальної форми. І надалі вона буде лише поглиблюватись. Це означає, що в майбутньому в Україні можуть бути створені суди з податкових спорів, сімейні суди, кримінальні суди тощо. Однак така спеціалізація судової діяльності буде доцільною лише на рівні місцевих судів. В такому разі зберігатиметься єдність системи судів, що також є визначальним принципом судоустрою.
3 цього приводу також варто звернути увагу на пункт 1 Розділу III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалену Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, в якому вказується, що спеціалізація має охоплювати всю систему судів загальної юрисдикції, а не лише окрему її частину. Спеціалізація судів має відбуватися за галузевою ознакою та обумовленим нею видом судочинства. Це дозволяє вирізняти у межах загальної юрисдикції цивільну, кримінальну, адміністративну, а також господарську юрисдикцію як особливий різновид цивільної юрисдикції.
По суті спеціалізація судів породжує диференціацію процесуальних форм, а відтак і диференціацію процесуально-правового регулювання, яка може здійснюватись як в рамках окремих процесуальних законів для кожного виду судочинства, так і одного процесуального закону. Проте для вітчизняного законодавства вже давно є усталеним підхід, за яким спеціалізація судів обумовлює диференціацію процесуального законодавства. 
Такий підхід на сьогодні зазнає перегляду як науковцями, так і законодавцем. Це пов’язано з тим, що внаслідок переважно автономного становлення і розвитку кожної галузі процесуального права України, без врахування їх онтологічної єдності та із значною суб’єктивною гіперболізацією їх особливостей, виникла концептуальної роз’єднаність чинних процесуальних кодексів та наявності між їх однотипними положеннями істотних відмінностей не лише термінологічного, а й змістовного характеру. Тому вже непоодинокими є думки науковців про доцільність уніфікації однотипних судових процедур (норм процесуального права) в межах різних видів судочинства із збереженням диференціації процесуальної форми. Такі думки знаходять своє втілення і в законотворчості, адже останніми роками зміни та доповнення, що вносились до процесуальних кодексів, були переважно уніфікованими.
Підсумовуючи викладене вище, варто констатувати, що спеціалізація судів, яка визначає їх юрисдикцію, та диференціація процесуального законодавства України є взаємопов’язаними і витікають одна з одної.
 
Список використаних джерел:
1. Сирый Н. Такая судебная система нам не нужна / Н. Сирый // Юридическая практика. – 2007. – № 11. – С. 15-24.
2. Городовенко В.В. Спеціалізація суддів як гарантія забезпечення належної якості та ефективності правосуддя / В.В. Городовенко [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.
3. Москвич Л.М. Питання оптимізації функціонування судової системи / Л.М. Москвич [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.
4. Кивалов С.В. Судебная реформа в Украине: разочарования и надежды / С.В. Кивалов. – Одесcа: Юридична литература, 2010. – 311 с.
5. Лист Голови Верховного Суду України В. Онопенка Президентові України В.Ф.Януковичу від 12.07.2010 [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
May
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція