... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...
Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №1
Aктуaльнiсть пpoблеми дoслiдження. Вже протягом тривалого періоду часу тема смертної кари є досить актуальною та дискусійною стосовно правильності та гуманності і має безліч аспектів не тільки юридичних але й соціальних, релігійних, політичних, економічних та багато інших. Оскільки, право на життя в умовах сьогодення є невід’ємним правом кожної людини, зокрема зважаючи на те, що в процесі світової гуманізації людина, її життя, неповторність та її унікальність виступають на перший план і визначаються основною цінністю в суспільстві. 
Рівень розробки теми. Великий внесок щодо дослідження смертної кари також зробили і українські криміналісти та науковці: Бойко В., Іващенко О., Мельничук В. та багато інших. Серед зарубіжних вчених: К. Міхара, Р. Худ, К. Філд.
Метa дoслiдження: історико-правовий аналіз аспектів смертної кари, науково спрогнозувати можливість відновлення смертної кари в Україні в сучасних умовах, а також навести та обґрунтувати можливі аргументи «за» і «проти» щодо впровадження смертної кари.
Зaвдaння дoслiдження: проаналізувати історико-правові аспекти проблеми інституту смертної кари в Україні.
Oб’єкт дoслiдження: зародження і розвиток інституту смертної кари в Українській державі.
Пpедмет дoслiдження: зародження та викорінення проблеми смертної кари в Україні.
Роль життя людини, як основної цінності в суспільстві зростає впродовж усього розвитку держави та суспільства в цілому, оскільки воно є необхідною умовою інших прав та свобод. Відповідно до цього, життя людини в суспільстві та державі займає центральне місце та є основною проблемою існування права та самої держави загалом. І з цих позицій лунає дедалі більше голосів і за, і проти смертної кари. 
Смертна кара  з точки зору противників проти неї суперечить Основному закону, тобто Конституції. Адже встановлюючи на своїй території смертну кару, держава не тільки відбирає життя у людини, вона при цьому вона заперечує честь та гідність, соціальну цінність людської істоти як мети існування держави та суспільства. [3, c. 203].
Ще у далекому минулому Україна, була однією з тих країн які практикувала смертну кару. До хрещення Київської Русі та запровадження християнства, смертна кара в законодавстві як вид покарання практично не використовувалась. Виходячи з цього багато дослідників датують 996 рік, як рік найпершої та найдавнішої згадки про смертну кару. В Уставі Ярослава Мудрого 1016 року кровна помста взагалі була санкціонована у систему звичаєвого права, як спроба примирити старі звичаї з ранньофеодальним ладом. Кровна помста була заборонена тільки під час правління синів Ярослава Мудрого, у тому числі Всеволода Ярославича(батька Володимира Мономаха). Остаточне законодавче закріплення страти як покарання за злочини відбулося вже за часів існування Московського князівства у 1397 році у Двінській грамоті, яка повністю замінила застарілу «Руську Правду» Ярослава Мудрого. [4].
Систематичне застосування смертної кари в Україні почалося у Литовський період її історії. Вона була юридично закріплена в «Судебнику» Казимира IV Ягелончика 1468 р. та «Статуті Литовському» 1529 р. У козацький 11 період її призначали за найтяжчі злочини. [2, с. 32]. За часів Війська Запорізького правові інститути ґрунтувалися на Литовських статутах, що передбачали розгалужену систему  покарань.  Страта за часів Гетьманщини була досить розповсюдженим явищем. Також варто зазначити, що запорожці добре натренувалися у способах позбавлення життя. [4].
По мірі усвідомлення світовим суспільством того факту, що зневажливе ставлення до людського життя – це досить поширене явище, яке реально загрожує самим основам цивілізованого суспільства, проблема смертної кари перестала бути тільки питанням внутрішньої юрисдикції держав і набула міжнародного значення. Відповідно до цього у багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Головним поштовхом до цього стало те, Україна прагнула збудувати незалежну, демократичну, правову державу, яка відповідала б європейським стандартам. 
До 1995 року Україна була однією з перших у світі за кількістю смертних вироків. Після здобуття незалежності скасування смертної кари стало актуальним питанням, оскільки таке покарання є неприпустимим для країн-членів Ради Європи, куди готувалася вступати Україна, але відразу після здобуття незалежності це зробити не вдалося. 
Рішення про скасування було прийнято в 1992 року, а вступаючи до Ради Європи у 1995 році, Україна ввела мораторій на смертну кару, котрий вже через кілька місяців перестав діяти. Вдруге мораторій на смертну кару в Україні було запроваджено в 1997 році, оскільки такий стан справ міг призвести до виключення України з Ради Європи. Проте, на жаль, це не зупинило винесення нових смертних вироків, адже продовжував діяти старий Кримінальний кодекс.  У результаті 29 грудня 1999 року  Конституційний Суд визнав, що смертна кара суперечить Конституції України. Враховуючи дане рішення КСУ, у 2000 році Верховною Радою України було внесено зміни до Кримінального кодексу України, якими було остаточно вилучено поняття «Смертної кари» зі списку кримінальних покарань України. У результаті ультиматуму Ради Європи з Кримінального Кодексу України вже назавжди було вилучено навіть саме поняття про смертну кару. [4]. 
На сьогоднішній день дві третини країн світу або цілковито відмінили смертну кару або фактично більше її не застосовують. Саме тому думки науковців розділилися на «за» і «проти» смертної кари.
По-перше, важливим аргументом користі смертної кари є те, що вона є фактором стримування. Невідворотність покарання у вигляді смертної кари може бути хорошим фактором стримування для багатьох видів злочинів. Оскільки жорстоке покарання є важелем стримування для людей, які намагаються вчинити правопорушення. [1]. По-друге, страта – це захист суспільства від найнебезпечніших злочинців, оскільки суспільство назавжди позбудеться від таких жорстоких людей. По-третє, смертна кара є корисною з точки зору економії державних коштів на утримуванні правопорушників.
Противники смертної кари наводять інші аргументи: перше і найголовніше – судова помилка, враховуючи той фактор, що судова система не повність досконалою. Друге те, що страта є так званою перепоною інтегративних процесів України. Оскільки в європейському просторі смертна кара є не гідною цивілізованого суспільства. Третє стосується того, що смертна кара суперечить праву людини на життя. Це вкрай жорстоке, нелюдське та принизливе покарання, але це покарання застосовується до людей, які вже відібрали чиєсь життя та посягали на право на життя інших людей, а часто багатьох.
Отже, проблема смертної кари в Україні – багатоаспектна проблема, кожний підхід до її розв’язання - політичний, моральний, правовий, релігійний та психологічний – викриває різні шари суспільної свідомості, переслідує свою власну мету, використовує свою аргументацію. Слід зазначити, що Україна ніколи не повернеться до застосування смертної кари, адже це суперечить шляху демократичного розвитку, оскільки найбільша цінність – людське життя, і ніхто не в праві його забирати. А у нашому сьогоденні смертна кара буде розглядатися як крок назад в розвитку суспільства.
    
Список використаних джерел:
1. Головенко В. Смертна кара: морально-правові аспекти застосування. Журнал Віче. 2007. №22. 72 с. URL: http://www.viche.info/journal/726/ (дата звернення: листопад 2007)
2. Гривняк Л.Ю. Вища міра покарання: історико-правове дослідження: монографія. Київ: Атіка, 2011. 164 с.
3. Михальська Н.М. Проблема смертної кари як інституту вивчення на міжнародній арені. Хмельницький інститут соціальних технологій «Україна». 2010. №2. С. 201-204.
4. Пономаренко К. 17 років без смертної кари в Україні. URL: http://ridna.ua/2017/02/17-rokiv-bez-smertnoji-kary-v-ukrajini/. (дата звернення: 19.11.2019)

 
Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №1
Актуальність проблеми дослідження. Принципи права – «це провідні засади, ідеї права, які в конкретному вигляді характеризують його зміст, визначають спрямованість правового регулювання», серед яких принцип «верховенства права» є одним з найважливіших при розбудові та становленні правової держави. Можна стверджувати про фундаментальний вплив принципу «верховенства права» при державотворенні в Україні, саме тому аналіз останнього має велике значення при практичному застосуванні правових норм та розвитку теорії права.
Рівень розробки теми. Висвітлення вказаного принципу знайшло своє опрацювання у наукових розробках таких вчених, як: Горобець К., Альбова А.П., Бойко В.В., Ісмайлов. К, Новгородцев П.І., Лукашук І.В. та інші.
Метою наукової розвідки є філософсько-правовий аналіз принципу верховенства права, а також розкриття філософсько-правової сутності принципу верховенства права й окреслення його впливу на державотворення України.
Завдання дослідження з’ясувати філософську-правову сутність, основні риси принципу «верховенства права» та його вплив на державотворення України на основі останніх розробок вчених.
Предмет дослідження. Особливості та специфіка філософсько-правової сутності принципу верховенства права, його значення в національній і світових правових системах.
Перш за все необхідно з’ясувати, над чим право панує і здійснює своє верховенство. Принцип «Верховенства права» закріплено в ч.1 ст.8 Конституції України, оскільки він є одним з провідних засад конституційного ладу будь-якої сучасної демократичної, соціальної, правової держави [1].
Отже, створення демократичної, правової держави без врахування і реалізації принципу «верховенства права» буде не повноцінним.
Сутність принципу «верховенства права», полягає в наступному: у забезпечені прав та основоположних свобод людини; у реалізації презумпції невинуватості; у запровадженні юридичної рівності усіх осіб незалежно від соціального, майнового статусу, релігійних уподобань у реальному житті тощо; у гарантованому судовому механізмі реалізації та захисту прав людини [4].
Із погляду філософії права принцип верховенства права є одним із головних надбань європейської цивілізації, яка стала основою функціонування багатьох національних правових систем сучасності. Сьогодні складно знайти філософсько-правове дослідження, яке б не зверталося до проблематики верховенства права. Верховенство права є не тільки способом осмислення права в усіх його виявах, а й важливим, якщо не ключовим, складником його функціонування [2].
Принцип верховенства права передбачає можливість виходу за межі формальної законності, інакше поняття верховенства права позбавлене будь-якого матеріального змісту, будь-які держави незалежно від форми правління будуть уважатися такими, що застосовують принцип верховенства права. Верховенство права не заперечує принцип законності, а розвиває його від формальних вимог «дотримання закону» до «надпозитивних» вимог змісту права [2, с. 27].
У сучасній філософії права все більшого поширення набуває ідея верховенства права як верховенства природних прав і свобод людини, що саме вони визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу, ідеалу [3, с. 5]. Це розуміння права є не досить вдалим, оскільки, за таким твердженням, право має утворюватися поза законотрворчим процесом і діяльністю органів державної влади.
Принцип «верховенства права» є базовим стрижнем правової матерії, провідною ідеєю, яка має пронизувати всю державну політику України, яка спрямовує, у першу чергу, державу у відповідне русло, визначає пріоритети цієї політики та, головним чином, працює в інтересах суспільства. Відповідно закріпленням даного принципу в Основному Законі підтвердило прагнення власної держави будувати свою правову систему на основі засад, які є фундаментальними ціннісними критеріями демократичної, соціальної, правової, держави. І ще, важливо, що змістовним елементом «верховенства права», дієвим інструментом регулювання суспільних відносин виступило гарантування прав людини і основоположних свобод, що окреслило зміст державотворення України.
Українська державність сьогодні тільки стає на шлях законодавчого осмислення й удосконалення механізмів правового регулювання з урахуванням міжнародних стандартів і принципів, зокрема принципу верховенства права. Однак, як зазначає В. Семиноженко, таке регулювання в будь-якому випадку має передбачати такі імперативи: 1) права і свободи людини є не окремою частиною законодавства, а ціннісним складником, що зумовлює загальний напрям розвитку нормативно-правової системи. Отже, не повинно існувати жодного закону, вільного від цензу прав і свобод людини, і кожний законопроект, що приймається, підлягає перевірці на їх дотримання; 2) захист прав і свобод людини має бути максимально поширеним, належати до компетенції як влади, так і громадських об’єднань, правозахисних організацій, політичних партій; 3) дотримання прав і свобод людини є частиною високої правової культури й суспільної свободи. Правова держава не сумісна з тлумаченням прав людини як категорії належного, а не дійсного, як нездійсненної цілі, а не природних надбань кожної людини [4].
Висновки. Отже, постійний стрімкий розвиток сучасного суспільства, зміни в ньому, трансформації, міжнародна співпраця сприяють модернізації й принципу верховенства права, аксіологічна сутність якого зводиться до того, що все нове національне законодавство має створюватися, враховувати міжнародні принципи і стандарти, ґрунтуватися на міжнародних принципах і стандартах, які визнані світовою спільнотою; на державному рівні права людини повинні визнаватися найвищою соціальною цінністю, одним із основних пріоритетів, що визначають зміст і напрями діяльності держави; дотримання міжнародних конвенцій, договорів, декларацій, висновків, рішень Європейського суду щодо прав і свобод людини має сприяти усвідомленню глибинного змісту прав людини. Верховенство права – не просто абстрактна категорія, основні засади, що регулюють суспільні відносини, а й складник самого права, законотворчої діяльності, цілісного суспільства, в межах якого воно діє, функціонує та розвивається.
    
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. №. 30. Ст. 141. В редакції від 01.01.2020 р (дата звернення 29.10.2020 р.)
2. Беликов С. Я. Беккариа и значение его в науке уголовного права. Журнал Министерства юстиции. 1863. Т. XVII. C. 69–108.
3. Верховенство права: сучасні інтерпретації. URL. http://www.juris.vernad skyjournals.in.ua/journals/2013/2-1-1_2013/22.pdf (дата звернення 29.10.2021 )
4. Костенко О.М. Конституція і ідеологія: проблема співвідношення. Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: Зб-к наук, статей. Київ: Ін-т держави і права  ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. С. 87-93.
5. Вульферт А. К. Чезаре Беккариа. Журнал Министерства юстиции. 1894. № 1. C. 11–44. 
 
 
Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №1
Актуальність теми. Проблема смертної кари є актуальною у будь-які часи і для будь-якої держави. Про це свідчить навіть динаміка законопроектної діяльності. У Верховній Раді України було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо посилення кримінальної відповідальності за певні злочини)». Тому питання смертної кари в України знаходяться під пильною увагою науковців, представників влади та громадськості. Усі покарання дають можливість визнати себе винним, переосмислити допущені помилки, знайти можливість навернення. Правопорушник цієї можливості позбавляється, якщо в якості покарання використовується смертна кара. Стає прикро, коли виникає судова помилка і засудження, у такому випадку, невинної людини.
Теоретична основа дослідження. Проблема смертної кари стала об’єктом наукових пошуків Ю. Александрова, А. Бандуровича, С. Белікова, Вольтера Франсуа Марі, А. Вульферта, Т. Денисової, Л. Діденко, К. Дуліч, А. Солодовникової, С. Червінської та багатьох інших вчених.
Предметом даного дослідження виступає смертна кара, як одна з видів найсуворіших покарань.
Метою наукової розвідки є з’ясування особливості смертної кари, як одного з виду покарань, у трактаті цієї проблеми Чезаре Беккаріа.
Досягнення означеної мети потребує розв’язання наступних завдань:
• охарактеризувати сутність смертної кари;
• дослідити основні концепції покарань;
• висвітлити переваги та недоліки такого методу покарання;
• визначити важливість смертної кари у системі покарань. 
Чезаре Беккаріа приділив неабияку увагу цьому питанню. Безумовно, є всі підстави стверджувати, що погляди та ідеї автора книги «Про злочини та покарання» передували формуванню соціологічної школи кримінального права, і її основоположники і представники, безсумнівно, багато в чому спиралися у своїх пошуках на принципові погляди про злочин і покарання, викладені у цій книзі. Немає сумніву і в тому, що Ч. Беккаріа «заклав» у своїй праці основи майбутньої науки (і науки майбутнього) – кримінології. І все ж найбільший внесок він зробив у розвиток науки кримінального права і кримінального процесу. Саме тому вивчення його поглядів щодо покарання та смертної кари не втрачає свою актуальність навіть сьогодні.
Чезаре Беккаріа є одним із найяскравіших реформаторів , який був одним із представників епохи Просвітництва і бурхливо виражав думку щодо системи кримінального правосуддя, піддавав критиці феодальний інквізиційний процес. А  також заперечував застосування суворих та жорстоких видів покарань і смертної кари. Основні положення щодо застосування покарання за вчинений злочин знайшли своє відображення в кластичному трактаті Чезаре Беккаріа «Про злочини і покарання» (1764 року).  4, с. 134
У своєму трактаті «Про злочини і покарання» Беккаріа вперше обґрунтовує принцип співрозмірності між злочином і покаранням, оскільки метою останніх є не помста, а виправлення і попередження заподіяння шкоди, яка спричиняється злочинцем особі, суспільству або державі. Перевагою даної роботи була систематизація автором філософських ідей, теорій покарань, обґрунтування попереджувального значення покарання, цілі покарання та ін. Позицією Беккаріа є те, що мета покарання полягає в тому, щоб перешкодити винному знову заподіяти шкоду суспільству, а також утримати інших від вчинення злочину. Саме попередження злочинів (загальна та спеціальна превенція) є основною метою застосування або погрози застосування покарання до осіб, які посягають на охоронювані кримінальним законом інтереси суспільства. ц11
Одним із методів запобігання злочинам є покарання, що передбачає застосування до особи в примусовому порядку певних обмежень – майнового або фізичного характеру. А чи завжди суворість покарання виконує мету –попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами суспільства? Беккаріа з цього приводу наводить аргументи проти суворості покарання. «Жорстокість законодавця привчає людей до насильства, що стає звичним, а відповідно суворі покарання не призводять до зменшення злочинності. Суворість покарання обтяжена тим, що людина, намагаючись уникнути покарання за один злочин, вчиняє ряд інших».  3, с. 1283
Вже в той час філософом заперечувалось застосування смертної кари, на що він наводив переконуючі аргументи. По-перше, «не суворість, а продовжуваність його морального впливу (покарання) ось що призводить до найбільшого впливу на думку людини, тому що наші почуття найлегше і надовго сприймають слабкі, але повторювані враження, ніж сильні, але швидкоплинні потрясіння». Тому жахливе, але швидкоплинне дійство страти злочинця не таке уразливе, як довготривала рабська праця на користь суспільства. По-друге, покарання не повинно перевищувати міру суворості, яка є достатньою для  утримання людей від вчинення злочину. Жодна людина не погодиться свідомо на повну і вічну втрату своєї свободи. Довічне рабство, на думку Ч. Беккаріа, є набагато жахливішим, ніж смертна кара. Смертна кара може сприйматися як подвиг в деяких випадках, а довічне рабство – ні. Застосування виключної міри покарання може бути виправдано лише в двох випадках – коли громадянин, навіть позбавлений свободи, володіє такими зв’язками, такою величністю, що загрожує безпеці нації і його існування може викликати переворот, що є небезпечним для встановленого правління, і коли його смерть буде дійсно єдиним засобом утримати інших від вчинення злочину.   2, с. 822
Досвід багатьох країн показує, що загроза смертної кари не зупиняє злочинця – тяжкі злочини не зникають, якщо збільшувати суворість покарань. З цієї точки зору більш ефективним є довічне позбавлення волі. З юридичної точки зору смертна кара – невиправдана, так як вона перетворює помилки суддів в непоправні. І на кінець, смертна кара уразлива з моральної точки зору, так як сприяє поширенню жорстокості і аморальності. с5, с. 965
З різким засудженням Ч. Беккаріа виступав на адресу тортур, катування, насильства. Він писав, що тортури як спосіб відкриття істини являються пам’яткою стародавнього і дикого законодавства, коли випробування вогнем чи кип’ятком називались божим судом. Під впливом тортури або катування внаслідок відчуття сильного болю людина могла зізнатися в  будь-яких обвинувачення, тільки для того, щоб уникнути цих мук. Тому даний спосіб покарання не виявлявся ефективним, а про справедливість і людяність немає навіть мови.  4, с. 244
Смертна кара, на думку Беккаріа, неприйнятна з трьох причин: 
– ніхто не має права позбавляти життя і тим більше віддавати життя на свавілля судді; 
– життя – найвище благо і його насильницьке припинення не входить до компетенції суспільного договору. Багатовіковий досвід говорить, що тортури і смертна кара не лякають нікого і нікого ще не втримали від нанесення суспільству шкоди; навпаки, приклад людини, протягом тривалого часу позбавленої волі і вимушеної тяжко працювати, утримує від вчинення злочинів, адже відкриває перспективу більш болісну, ніж смерть, яка, хоч і насильницька, але миттєва; 
– смерть відповідно до закону – протиріччя за визначенням. Закони не можуть забороняти вбивство і одночасно передбачати його у вигляді покарання: «Мені здається абсурдним, що закони як вираження громадської волі, зневажають і засуджують вбивство, але самі допускають його і для відрази громадян від вбивства призначають вбивство публічне». о1, с. 1671
Але незважаючи на ці три аргументи, Беккаріа визнає, що, принаймні, в одному випадку смертна кара неминуча: коли обвинувачений володіє такими зв’язками, що може загрожувати суспільству, навіть перебуваючи в ув’язненні: «Смерть деяких громадян необхідна, коли нація втрачає свою свободу, або в період анархії, коли безладдя займають місце законів». Беккаріа відтворює стару логіку виправдання вбивства тирана.  1, с. 1691
Висновки. Підсумовуючи аналіз ідей Чезаре Беккаріа, слід вивести основні концепції покарання: покарання є необхідним інструментарієм для  підтримання справедливості; покарання повинно бути співрозмірним із вчиненим суспільно небезпечним діянням (злочином); метою покарання є перешкоджання винному заподіяти шкоду суспільству, а також утримання інших осіб від вчинення злочинів (запобігання злочинам); аргументованість проти застосування суворих покарань, які не призводять до зменшення злочинності; заперечення застосування смертної кари, тортур, катування, насильства як заходів покарання за вчинені злочини. 
Виведені та аргументовані Чезаре Беккарієм концепції про покарання і викладені в трактаті «Про злочини і покарання» і на сьогодні є актуальними та дискусійними. Слід зазначити, що вони відображені у  сучасних європейських кримінальних кодексах, не виключенням є і Кримінальний кодекс України. Дійсно, застосовуючи покарання за вчинений злочин, необхідно ставити мету -не тільки покарати злочинця, але і виправити засудженого, а також запобігти вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
    
Список використаних джерел:
1. Беккариа Ч.О преступлениях и наказаних.  Москва : Стелс, 1995.   302 с. 
2. Беликов С.Я. Беккариа и значение его в науке уголовного права. Журнал Министерства юстиции. 1863. Т. XVII. C. 69–108.
3.Вольтер Франсуа Мари. Комментарий к книге о преступлениях и наказаних.  Избранные произведения по уголовному праву и процессу. Москва, 1956. 339 с. 
4. Вульферт А.К. Чезаре Беккариа. Журнал Министерства юстиции. 1894. № 1.  C. 11–44. 
5. Денисова Т.А. Надмірна суворість покарання як перешкода розвитку демократичних засад у суспільстві. Вісник прокуратури.  2008.   № 5 С. 94 — 101.
 

Last Updated (Tuesday, 23 November 2021 21:55)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція