... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...
Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №1
Питання управління об’єктами державної власності є актуальним і досить часто як напрямок такого управління використовують категорію управління видами інвестицій держави як тотожні, хоча дані категорії мають дещо різне значення лише частково співпадаючи за лексичним та нормативним навантаженням.
Проблема управління державною власністю та її адміністративно-правового регулювання не є новою в науці адміністративного права. У 40-80-ті роки ХХ століття адміністративно-правовий аспект такого управління досліджували в спеціальних роботах О.П. Альохін, С.М. Братусь, А.В. Венедиктов, Ю.М. Козлов, В.Ф. Опришко; розгляду проблем адміністративно-правової охорони та захисту державної власності були присвячені роботи І.П. Голосніченка, В.В. Луньова, В.Л. Мусіяки, З.М. Рахліна, В.Д. Резвих, В.В. Чернікова. І на сьогодні дана тема є актуальною та потребує детального вивчення, термінологічного уточнення.
Щодо управління об’єктами державної власності, то Конституція України закріпила основні засади правового регулювання відносин державної власності та управління нею. В Основному Законі містяться засадничі положення щодо місця державної власності в системі форм власності, які в Україні проголошуються рівноправними, щодо соціального призначення державної власності, щодо виключної власності Українського народу. Відповідно до статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону [1]. 
Досвід сучасних європейських демократій показує, що правові основи державної власності та управління нею регулює саме адміністративне 6 законодавство, зокрема у Франції (Кодекс державної власності, Загальний кодекс власності осіб публічного права), Іспанії (Закон про державне надбання, Закон про майно публічної адміністрації [2–5]. Відповідні закони встановлюють порядок придбання, використання, передачі та відчуження об’єктів державної власності, планування використання такого майна та необхідної звітності. Ними визначається правовий режим окремих видів майна (нерухомого та рухомого, акцій, майнових прав тощо), і врегульовуються основи компетенції органів управління. Значна частина цих актів у європейських країнах були прийняті в середині ХХ ст., однак активна нормотворчість у цій сфері триває і сьогодні. У деяких європейських країнах спеціальних законів, які би визначали адміністративно-правовий режим майна державної власності немає. 
В Італії відповідні особливості визначаються цивільним законодавством. 
У Німеччині діють спеціальні закони, які визначають особливості використання майна для суспільних потреб. Засади правового регулювання відносин публічної власності в європейських країнах базуються на спадщині римського права, при чому воно доктринально розділилося на два напрями. Деякі країни сприйняли доктрину публічної власності, а в інших йде мова про модифіковану приватну власність. При цьому сутність останньої полягає в поширенні на публічні речі конструкції права приватної власності з видозміною цього права за рахунок дії норм, що відносяться до публічного (адміністративного) законодавства, і саме за рахунок цього забезпечується використання публічних речей в цілях загального блага [6, с. 22-71]. 
В цей же час, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. [7] Дане визначення було предметом численних наукових робіт, серед яких  О.М. Вінник, О.В. Кологойда, І.М. Кучеренко, В.С. Щербина та інших вчених.
При цьому, профільний Закон (7) визначає інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Чинне законодавство визначає також види інвестицій, регламентуючи їх перелік. Для спрощення систематизації та аналізу правового режиму інвестицій, необхідно звернутись до суміжної категорії, а саме до категорій «майно» та «майнове право».
Майно – предмети матеріального світу, які перебувають у власності суб’єкта права (фізична особа, юридична особа, держава, територіальна громада, Український народ), у тому числі: окрема річ, сукупність речей, майнові права та обов’язки, гроші і цінні папери, а також майнові права на них. Дане поняття є дискусійним і було предметом дослідження багатьох вчених, але ми обмежуємось загальноприйнятим в українському законодавстві поняттям і не беремо до уваги нетипові об’єкти права власності.
Поняття майнового  права визначено статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [8]. Відповідно до нього майновими правами визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності, а також інші специфічні права та права вимоги. Досить часто поняття майнове право ототожнюють із категорією «речове право», хоча із цим не можна погодитись, оскільки речове право включає у себе і право власності як таке, а тому таке застосування термінології викликає юридичну невизначеність. 
Отже, види інвестицій можна розподілити на майно та майнові права, при чому, до майна можна віднести віднести: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності). 
До майнових прав як виду інвестицій можна віднести майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; а також інші майнові права.
Дана класифікація є доречною та важливою для визначення правового режиму інвестиції, оскільки в залежності саме від правового режиму такої інвестиції вдається спрощеним питання визначення врегульованої правом процедури здійснення такої інвестиції. 
Інвестиційна діяльність держави є частиною компетенції управлінської компетенції держави, здійснення якої регламентується цілою низкою нормативно-правових актів, але в більшості випадків – Законом України «Про управління об’єктами державної власності» [9], який відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об’єктами державної власності.
Зокрема, об’єктами управління державної власності є:
• майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;
• майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі – державні підприємства), установам та організаціям;
• майно, яке передане державним господарським об’єднанням;
• корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі – корпоративні права держави);
• державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;
• державне майно, передане в оренду, лізинг;
• державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору);
• державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;
• державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;
• безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду;
• державне майно, надане суб’єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.
Існує ціла низка  видів об’єктів, що визначені законодавцем як окремий об’єкт управлінської діяльності, зважаючи на специфіку їх правового режиму, а також статус суб’єктів, за яким делеговано повноваження щодо їх здійснення. Зокрема, права інтелектуальної власності та корпоративні права, що виникли внаслідок участі державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ та державних університетів, академій, інститутів у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам, регламентуються окремо і Закон України «Про управління об’єктами державної власності» до них  не застосовується як такий.
Держава  набуває статусу  власника та здійснює свою управлінську діяльність у згаданій сфері, в тому числі, в результаті здійснення інвестиційної діяльності. Зважаючи на наведене поняття видів інвестицій держави та об’єктів управління державної власності не співпадають, оскільки: 
Держава може набувати у власність об’єкти державного управління не в результаті інвестиційної діяльності. Держава отримує відумерла спадщина, конфісковане майно, реквізоване майно, втрачене майно, знайдені скарби та інші види майна і підстави їх набуття далекі від інвестиційної діяльності.
Не всі види інвестицій як результат інвестиційної діяльності держави мають матеріалізований оцінюваний результат, оскільки інвестиції можуть бути спрямовані і на досягнення соціального або екологічного ефекту.
Майно та майнові права, що належать державі, мають різноманітні форми, набуваються суб’єктами управління об’єктами державної власності у різний спосіб та регламентуються відповідними галузевими нормативно-правовими актами.
Не всі результати інвестиційної діяльності переходять до власності держави. Наприклад, у робочому творі немайнові авторські права залишаються у автора, не зважаючи на те, що автор може працювати за трудовим договором і отримувати оплату праці за рахунок державних інвестиційних коштів.
Зважаючи на наведене категорії об’єкти державного управління та види інвестицій є різними з точки зору правового регулювання та лексичного навантаження, а тому не можуть використовуватись як синоніми.
    
Список використаних джерел:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Code du domaine de l’Etat. Електронний ресурс. Режим доступу: [http://www.legifrance.gouv.fr/]. 
3. Code général de la propriété des personnes publiques. Електронний ресурс. Режим доступу: [http://www.legifrance.gouv.fr/]. 
4. Ley del Patrimonio del Estado. Електронний ресурс. Режим доступу: [http://www.minhap.gob.es/]. 
5. Ley 33/2003, de 3 de noviembre, del Patrimonio de las Administraciones Públicas. Електронний ресурс. Режим доступу: [http://noticias.juridicas.com].
6. Винницкий А. В. Публичная собственность / А. В. Винницкий. – М., 2013. – 732 с
7. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- №47.- ст.646
8. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.
9. «Про управління об'єктами державної власності» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 46. – Ст. 456.
 

Last Updated (Wednesday, 01 December 2021 17:56)

 
Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №2
У суспільстві побудованому на ринкових засадах інвестиційна діяльність є вільною і регулюється загальними економічними процесами. Держава беззаперечно бере участь у економічних та правових процесах суспільства при чому вона одночасно постає у двох іпостасях, – як регулятор суспільних відносин у сфері інвестування, а саме – як суб’єкт нормотворення та нормозастосування, та як безпосередній учасник інвестиційної діяльності. При чому саме держава через судову владу вирішуватиме і спори, що можуть  виникати між суб’єктами інвестиційних відносин і, в тому числі, державою в особі органів влади та управління. Таким чином, питання забезпечення належного адміністративно-правового захисту інвестицій і прав інвесторів в Україні потребують першочергового вирішення. З цього приводу К.Г. Булатов зазначає, що на потребу в докорінному оновленні методології формування, а отже, теоретичного аналізу адміністративно-правового захисту, вказує також комплекс соціальних, економічних і правових причин [1]. В цьому контексті також питання доброчесності суддів та представників влади грає не останню роль, оскільки упередженість та корумпованість чиновників є ефективним та загрозливим чинником запобігання позитивного розвитку інвестиційної діяльності.
Видається ситуація, що за аналогією нагадує футбольний матч, де рефері грає на футбольному полі. Сама така подвійна роль створює доволі дискусійну ситуацію у наукових колах та у спільнотах практиків-інвесторів. Правові засади здійснення інвестиційної діяльності на території України також мають свої проблеми, що неодноразово обговорювались  науковцями, серед яких В. Авер’янов, К. Андрієвський, В. Білоус, О. Бандурка, В. Бевзенко, М. Вишемирський, М. Віхляєв, Л. Воронова, Д. Гетманцев, Т. Губанова, Н. Губерська, С. Гусаров, Р. Калюжний, С. Ківалов, Т. Коломоєць, В. Колпаков, А. Комзюк, О. Кузьменко, В. Курило, Д. Лук’янець, Д. Лученко, Р. Мельник, О. Миколенко, Н. Нижник, О. Орлюк, О. Онуфрієнко, Д. Приймаченко, С. Стеценко, В. Тильчик, М. Тищенко, А. Школик, Н. Якимчук. 
Держава декларує свої пріоритетним напрямком розвитку залучення іноземних інвестицій. Така ситуація є зрозумілою, зважаючи на те, що в економічному житті України протягом досить тривалого періоду  часу спостерігаються деструктивні явища. 
Зрозуміло, що інвестиційний клімат є сукупністю політичних, правових, економічних, фінансових, культурних, природних та інших умов, що визначають ступінь привабливості інвестиційної діяльності, її доходності, рівня ризиків, обумовлюють мотиви інвесторів здійснювати інвестиції. Він напряму пов’язаний з рівнем розвитку економіки та її проблемами. 
Деструктивні явища економіки. Значна частина економічних деструкцій виникла в Україні у 90х роках ХХ ст., в епоху переходу від командно-централізованої, планової економіки до економіки ринкової. Країна пережила так званий «трансформаційний спад». 
1999 року обсяг виробленого в Україні ВВП складав лише 40,8% від обсягу виробленого ВВП у 1990 році. Значна частина економічних деструкцій виникла в Україні і після трансформаційного спаду. 
Як результат, сформувалась уразлива до стану зовнішніх ринків та цін деформована галузева структура економіки сировинного характеру. У ВВП країни різко зменшилася частка промисловості, особливо переробної, а в цей же час розширилася тіньова економіка, тіньові доходи, та відповідна зайнятість. 
У сфері державного фінансування протягом багатьох років відчувався дефіцит публічних фінансів, зокрема, державного бюджету, державних корпорацій, Пенсійного фонду України. На цьому тлі має місце системна залежність України від кредитів МВФ, інших міжнародних організацій. Внаслідок  наведеного, відбулося неконтрольоване знецінення національної валюти, втрачаються міжнародні резерви. 
У суспільній сфері спостерігається обвальне падіння рівня життя людей, реальних доходів, заощаджень, купівельної спроможності, зростання цін. Набули масовості еміграційні потоки економічного характеру та внутрішнє переміщення громадян, обумовлене війною. 
Непропорційно до доходів громадян, їх купівельної спроможності виросли ціни на житлово-комунальні послуги та тарифи на тепло, гарячу і холодну воду, інші послуги. Домінуюча частина громадян переведена на субсидії. 
Великі економічні, військово-стратегічні втрати понесені внаслідок анексії Криму, окупації частини території Донецької та Луганської областей, гібридної війни. Втрачена основна частина військово-морського флоту, стратегічних промислових підприємств, виник дисбаланс у виробництві і споживанні промислової продукції, зокрема, вугілля. 
Згодом, розгорнулася системна банківська криза. За короткий час ліквідовано 100 банків. З початку 2014 року до середини 2017 року з банківської системи звільнено майже 111 тис. чоловік, а згодом ліквідовано ще 8 банків. Більше половини активів банківської системи націоналізовано і перешли у державну власність. 
Країна набула статусу ризикованої із негативним інвестиційним іміджем та «деструктивною економікою». [2]. 
При цьому, залучення інвестицій, в тому числі, іноземних, є невід’ємною частиною розвитку національної економіки України, сприяючи її входженню у глобальне бізнес-середовище та підвищуючи інвестиційну привабливість. Ефективність інвестування значною мірою залежить від правильного вибору пріоритетних напрямків реалізації інвестиційних проектів. Проте стан нормативної регламентації даного процесу, а також недоліки такого процесу напряму впливають на її подальшу успішність. Серед  юридичних проблем інвестиційної діяльності, просто необхідно зазначити основні наступні:
• Нестабільність законодавства України.
• Суперечливість чинного законодавства України.
• Велика кількість нормативних актів, що регламентують інвестиційну діяльність, які мають термінологічні суперечності, а локальні нормативні акти можуть створювати ситуацію, коли неможливо реалізувати  приписи закону.
• Тривалість судових процедур, незабезпеченість кадрами судових органів. 
Якщо проаналізувати показники інвестиційної діяльності, що містяться на сайті Міністерства економіки України інвестиції здійснювались саме за рахунок власних коштів підприємств та організацій і цей показник у сфері капітальних інвестицій склав 69,2%, а кошти інвесторів-нерезидентів було інвестовано у цю ж сферу у розмірі 0,5%. [3] При чому, найбільшим інвестором серед іноземних відповідно до наданої статистики є Кіпр, тобто юрисдикція, де протягом тривалого часу український капітал переховувався від української фіскалізації. 
За даними Національного банку України, у 2020 році було зафіксовано відтік іноземних інвестицій з України в обсязі 868 млн доларів. 
Це був найбільший річний відтік іноземних інвестицій за останні 20 років. Тенденція продовжилась і в першому кварталі 2021 року, коли чистий відтік інвестицій з України перевищив 300 млн доларів [4].
Такі показники свідчать про недовіру до інвестиційного клімату України і про відтік інвестицій, що абсолютно не відповідає задекларованій меті економічної системи.
  Вкрай необхідним є взяття на себе  державою функцій управління інвестиційним процесом і при цьому саме держава повинна реалізовувати суспільно значну мету, – держава повинна свідомо спрямовувати політику необхідної економічної трансформації. Держава повинна створювати середовище для нормального та безпечного розвитку інвестиційних процесів, а з іншого боку – забезпечувати умови для економічної безпеки України.
При цьому у наукових колах розроблено класифікацію участі держави у інвестиційній діяльності. При цьому пряма участь включає: а) адміністративно-правове регулювання; б) індикативне та пряме планування; в) страхування ризиків; г) надання державний гарантій; д) субсидування, інвестування і кредитування виробництв, визначених за особливо важливі; г) державні запозичення, тощо.  Непряма участь може здійснюватися у формі створення відповідного інвестиційного середовища:  політичного; правового; освітнього; макроекономічного; формування відповідної ідеології.
Важливим чинником позитивного інвестиційного клімату як наслідку діяльності держави є якісне судочинство. Прикладом такої справи може бути, наприклад те, що 20 квітня 2021 року Верховний Суд України поставив крапку у кількарічній суперечці щодо несплачених боргів «Укрзалізниці» (надалі – УЗ). Державна компанія була зобов'язана виплатити ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.(VR Global Partners, L.P.) (надалі - VRGP) борг у повному обсязі. 
VRGP придбала ці борги у 2019 році у первісного кредитора, «Промінвестбанку», на відкритому та прозорому конкурсі. В конкурсі також брали участь дві інші сторони: провідний український комерційний банк та американський інвестиційний фонд. 
Сам процес конкурсу та мінімальна стартова ціна були затверджені НБУ. Конкуренція була потужною, а ціна, яку заплатила VRGP, була значно вище мінімальної. 
Вигравши конкурс, VRGP зробив кілька спроб домовитись про консенсусну реструктуризацію боргів з УЗ. Пропозиції VRGP передавались у листах до менеджменту та наглядової ради, а також під час особистих зустрічей та телефонних дзвінків. 
Пропозиції VRGP передбачали знижки та подовжені терміни погашення й були значно більш щедрими, ніж ті, що УЗ отримувала від інших кредиторів при реструктуризації боргу після Революції Гідності. VRGP також добровільно призупинила судовий процес, розпочатий «Промінвестбанком», на знак прояву доброї волі до УЗ.  Дана справа затягувалась і тривала  доволі довго.
Після рішення Верховного Суду від 20 квітня і державна виконавча служба відкрила виконавче провадження проти УЗ та заарештувала на її банківських рахунках суми, що відповідали обсягу боргу УЗ перед VRGP. На цьому справа повинна була би закінчитися. Однак VRGP стало відомо, що місцевий виніс неопубліковану постанову від 9 березня 2021 року, яка передбачає заборону стягувати кошти з рахунків УЗ для задоволення будь-яких вимог VRGP. Підстави рішення у місцевому важко збагнути. УЗ стверджує, що продаж її боргів VRGP був недійсним, оскільки VRGP не має ліцензії в Україні для здійснення факторингової діяльності.  При цьому, провадження у місцевому суді проходило без будь-якого повідомлення VRGP. Дана ситуація грубо  суперечила  прямим вимога законодавства, що гарантують реалізацію права  на захист прав та охоронюваних законом інтересів.
Важливо зазначити, що нещодавнє рішення Верховного Суду [5] повністю підтримує позицію VRGP, що мало відповідне відображення у своєму рішенні.
Саме такими діями Верховний суд створює позитивний імідж України та українського економічного ринку, українського правового поля.
Зважаючи на наведене, очевидно, що держава для  реалізації інвестиційної діяльності, зважаючи на  деструктивні явища економіки та відтік капітальних інвестицій, повинна негайно активізувати застосування  прямих та непрямих форм своєї участі для гармонізації інвестиційного клімату України. Саме завдяки подвійній участі держави у інвестиційній діяльності можливим є забезпечення позитивного ефекту у вигляді створення інвестиційно привабливого клімату, в тому числі, з точки зору нормативно-правового регулювання, правозастосовної діяльності в усіх дотичних гілках влади.
    
Список використаних джерел:
1. Булатов К. Г. Административно-правовая защита физических и юридических лиц в Российской Федерации: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.02. М., 1998. С. 11.
2. К. В. Паливода, д.е.н., Заслужений економіст України, Голова Правління ПАТ АКБ «Аркада» проблеми формування привабливого інвестиційного клімату як засобу подолання деструкцій в економіці України, Економiка та держава № 3/2018, ст. 5.
3. Офіційний сайт Міністерства економіки України, 19.02.2021. 08:59 Департамент інвестицій «Інвестиційна діяльність в Україні», Презентація.
4. «Укрзализныця против иностранных инвесторов: как ненадлежащее корпоративное управление в государственных предприятиях приводит к оттоку иностранных инвестиций» 19.05.2021, 13:09, https://www.epravda.com.ua /rus/columns/2021/05/19/674026/
5. https://reyestr.court.gov.ua/Review/98266079.
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція