... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №2
Постановка проблеми. Жодна повноцінна демократична правова держава не може існувати без розвиненого інституту громадянського суспільства, що передбачає включення громадян в процес створення або здійснення впливу на прийняття нормативно-правових актів, що можливо тільки за умови функціонування інституту цивілізованого лобізму в державі. Однак не завжди лобізм має користь для суспільства та держави, часто методи лобізму використовуються для забезпечення інтересів вузьких груп, що призводить до негативного розуміння поняття лобізму, як чогось корупційного та тіньового.
Стан наукового дослідження теми. Тему лобізму в правотворчості досліджували вітчизняні науковці В.Ф. Нестерович, Р.І. Радейко, С.О. Кравченко, В.М. Кучерявий та ін.
Метою публікації є здійснити загальнотеоретичну характеристику лобізму у правотворчості, проаналізувати методи лобізму, його значення для ґенези суспільства, визначити його позитивні та негативні риси.
Виклад основного матеріалу. Для початку слід з’ясувати загальне поняття лобізму. На думку вітчизняного дослідника В.Ф. Нестеровича, «лобізм (lobby - кулуари, коридори) – процес легального впливу на чітко визначені законом органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а також на їх посадових осіб з боку зареєстрованих у встановленому законом порядку фізичних та юридичних осіб з метою закріплення власних інтересів чи інтересів третіх осіб (клієнтів) у нормативно-правових актах, що приймаються» [1, с. 5]. Але не завжди лобізм є прямим волевиявленням законних інтересів зареєстрованих фізичних та юридичних осіб, тому я вважаю більш доцільним для розуміння лобізму в правотворчості використання такого визначення: лобізм – вплив на органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб з боку будь-яких груп або приватних осіб, метою якого є прийняття або скасування певних нормативно-правових актів задля забезпечення своїх інтересів. 
Методи здійснення лобізму в правотворчій діяльності можна поділити на дві групи: безпосередні (прямі) та опосередковані (тіньові) [2, с. 75]. Безпосередній (прямий) лобізм здійснюється виключно прямим спілкуванням представника групи інтересів та органів державної влади або місцевого самоврядування задля реалізації потрібних йому рішень. Ця форма лобізму в правотворчості здійснюється шляхом: підготовки представниками лобістів проектів рішень органів влади у тому вигляді, що влаштовуватиме групи інтересів; надання консультативної та інформаційної допомоги органам державної влади та місцевого самоврядування з питань, які відстоюють групи інтересів; прямі виступи представників лобістів на слуханнях в різноманітних комітетах парламенту, на засіданнях уряду або органів місцевого самоврядування, на яких обговорюються проекти нормативно-правових актів. Всі ці способи впливу характерні для цивілізованого лобізму.
На думку С.О. Кравченко, «цивілізований лобізм – це особлива форма взаємовідносин влади і суспільства, що передбачає системний і цілеспрямований вплив приватних осіб та організованих суспільних груп, у тому числі за допомогою спеціально найнятих фахівців або організацій, на органи державної влади й органи місцевого самоврядування з метою прийняття (неприйняття) рішень цими органами в інтересах зазначених осіб або груп з використанням законних методів» [3, с.95]. Цивілізований лобізм закінчується там, де застосовується непрямий, насильницький, нелегальний вплив на органи держави та місцевого самоврядування. 
Опосередкований (непрямий) лобізм здійснюється шляхом впливу на сам процес прийняття політичних рішень через зміну суспільної думки на те чи інше питання на користь або проти позиції групи інтересів. Опосередкований лобізм може здійснюватися такими методами: здійснення масових соціологічних опитувань; запровадження в засобах масової інформації пропагандистських кампаній, що будуть здійснювати вплив на суспільну думку щодо інтересів лобістів; організація масових пікетувань та протестів, що матимуть вплив на органи влади; дифамація, надсилання представниками заінтересованих груп до органів державної влади та місцевого самоврядування інформаційних та аналітичних матеріалів після розроблення проекту нормативно-правового акту; фінансування виборчих кампаній політичних сил, що в подальшому будуть відстоювати на законодавчому рівні потреби групи інтересів тощо [2, с.77].
Висновок. Лобізм є невід’ємним інститутом громадянського суспільства, за його допомогою здійснюється комунікація між громадянами та державою, результатом чого є ефективне вирішення проблем певних груп суспільства шляхом прийняття чи скасування нормативно-правових актів. Але лобізм може мати і негативний прояв для суспільства, як-от, лобіювання опосередкованим методом прийняття законів олігархічними групами, промисловими корпораціями і т. д. задля забезпечення власних інтересів.
    
Список використаних джерел:
1.Нестерович В. Ф. Конституційно-правові аспекти лобіювання у правотворчому процесі України: дисертаційна робота канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «конституційне право; муніципальне право» Національний університет внутрішніх справ. Київ. 2008. 20 с.
2.Радейко Р. І. Безпосередні та опосередковані форми лобіювання у правотворчій діяльності (на прикладі законодавчої діяльності Верховної Ради України). Часопис Київського університету права. 4-те видання. 2013. С.74—78.
3.Кравченко С. О., Кучерявий В. М. Аналіз сутності цивілізованого лобізму як форми взаємовідносин влади та суспільства. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. Вернадського. Серія: Державне управління. Київ. 2019. С. 93—99.
 
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №1
Право – це досить багатогранна система, яка пов’язана з багатьма суспільними явищами. Не виключенням є і релігія. Право та релігія в Україні вже дуже довгий час зв’язані і мають величезний вплив один на одного. Це спостерігається з прийняття християнства на наших територіях. Саме тоді релігія стала однією зі складових тогочасної правової системи. Як і саме право, релігія регулювала поведінку людей, але робила це з моральних позицій, оцінюючи її з точки зору добра і зла. Розвиток правової системи відбувався паралельно з релігійною. 
Вплив даних систем відбувається взаємообернено. Тобто, як і релігія впливала і продовжує впливати на право, так і право на релігію. Їхній зв’язок на різних етапах розвитку суспільства відрізнявся. В деяких історичних періодах релігія практично не відділялася від правової системи. Вони наче зливалися в єдиний регулятор свідомості та поведінки людей. В інші часи релігійні та правові норми були дуже далекі один від одного. Це зумовлено різними факторами. Проте, як і в першому, так і в другому випадках, дані системи мали взаємний вплив одна на одну. 
У сучасній українській правовій системі релігійні норми мають досить важливе значення. Оскільки у нас найбільш поширеною релігією є християнство, то домінанти саме цього віросповідання впливають на суспільство. У юридичній системі України є таке поняття як релігійно-правова норма. Це правило поведінки, яке містить церковний канон або інша релігійна норма, санкціонована державою для надання їй загальнообов’язкового характеру та забезпечується нею. 
Релігійний вплив на право виражається у тому, що релігійна нормативна система є одним з найважливіших регуляторів суспільних відносин. Віросповідання корегує свідомість людей, тим самим контролює їхню правову поведінку. 
Також варто зазначити, що у формуванні релігії право навзаєм відіграло значущу роль. На думку знавця права С.С. Алексєєва, релігійні, зокрема християнські приписи, склалися під впливом правової культури. Тобто науковець вважає, що саме право є найважливішим чинником утворення релігійної культури. 
Релігія та право на сучасному етапі розвитку мають багато спільних рис. Перш за все можна відзначити те, що:
• дані норми поширюються та впливають на всіх членів суспільства, тобто немає окремої особи, якої стосується певна норма;
• за порушення їх приписів може наставати відповідальність,
• вони регулюють поведінку людей;
• виникли як результат життєдіяльності певної спільноти;
• мають ієрархічну систему джерел тощо.
Проте обидві системи мають і багато розбіжностей. Наприклад, право регулює зовнішні прояви поведінки людей, їх діяння, тоді як релігія більш зосереджена на внутрішньому світі, на моралі. Важливою відмінністю є те, що релігійні норми адресуються віруючим особам, а право встановлює приписи для всього суспільства. Це, мабуть, один з найважливіших факторів, які відрізняють правову систему від релігійної, – перша є більш пріоритетною в соціальному регулюванні, адже є загальнообов’язковою. Також варто зазначити, що правова система захищається державою, в тому числі шляхом застосування легітимного примусу, тому є більш ефективною. 
Таким чином, можна дійти висновку, що релігія та право мають досить тісний зв’язок у формуванні суспільних відносин та загалом громадського життя. Їхній вплив дуже важливий для забезпечення цілісної правової системи України.
    
Список використаних джерел:
1. Маніліч О. В. Місце релігійних норм у правовій системі держави: Право і суспільство. 2012. № 4. С. 43—47. 
2. Єрмакова Г. С. Вплив релігії та церкви на формування системи права держави. 2016. URL: http://www.spilnota.net.ua/ru/article/id-1595/ (дата звернення 25.05.2022).
3. Релігія і право. URL: https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Релігія_і_право (дата звернення 25.05.2022).
4. Маніліч О.В. Право і суспільство: співвідношення права та релігії як специфічних чинників соціально-нормативного регулювання суспільних відносин. Право і суспільство. 2012. № 6. С. 20—26.
5. Пайда Ю. Ю. Вплив релігії на формування права. Юридична наука і практика: пошук правової гармонії: Збірник матеріалів Міжнародної юридичної науково-практичної конференції «Актуальна юриспруденція», м. Київ, 5 жовтня 2017 року. Тези наукових доповідей. URL: https://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1629%3A021017-15&catid=191%3A1-102017&Itemid=237&lang=ru
6. Кравчук В.М. Філософська площина осягнення правового простору. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Випуск 58. Одеса: Юридична література, 2011. С. 63—69.
 

Last Updated (Thursday, 26 May 2022 20:34)

 
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №2
Безпека – одне з найголовніших питань, яке постає перед кожною державою на сучасному етапі її розвитку. Як зазначив В. Крутов «…наш звичний, більш-менш благополучний післявоєнний світ не раз балансував на межі катастрофи, в тому числі ядерної, від якої його вдавалося врятувати. Але виявилося, що і без ядерних бомб наша планета розколюється як горіх і стає все більш уразливою, руйнуючи сталі уявлення про демократію, свободу, забезпечення прав людини і громадянина, її безпеки тощо» [1, с. 191].
Право людини на безпеку посідає вагоме місце у контексті правової держави, однак в умовах сьогодення його значимість набуває особливої гостроти. Пріоритетним завданням перед державою постає забезпечення прав і свободи громадян в окремих періодах правового режиму – ситуації надзвичайного характеру, в час воєнного стану. Як писав І. Кант «Право людини повинно забезпечувати їй безпеку, воно надійніше за всі стіни» [2, с. 35].
Право людини на безпеку стало досліджуватись знедавна, за радянських часів воно не розглядалося, тому що це призвело б до ствердження прав і свобод людини, які заперечувалися марксизмом. 
До факторів потреби у безпеці належать: стабільність; захищеність; стан без страху та тривоги; необхідність в законах, порядку та обмеженнях. Тому, задля безпеки особистості, необхідне створення політичних, економічних, правових умов, в яких людина відчуватиме себе повністю захищеною. Обстановка безпеки – найпріоритетніше мірило демократичного та цивілізованого суспільства. 
Однак, у зв’язку із останніми подіями, де сплеск насильства та ряд небезпек, людина втрачає надію на гідне та благополучне життя. Враховуючи події, які зараз відбуваються на території України, право людини на безпеку є однією з головних проблем, адже сьогодні на різних територіях, зокрема й в Україні, тривають військові конфлікти, виникають інші небезпечні ситуації різноманітного характеру. 
Війна, яку розв’язала російська федерація, призводить до трагічних наслідків. У ній гинуть тисячі невинних мирних жителів, а мільйони мешканців держави постійно перебувають у стресовому стані. Внаслідок вторгнення значна кількість громадян східних областей України стали внутрішніми переселенцями, біженцями, які вимушено покинули свої домівки задля власної безпеки. На сьогоднішній день показники зростають, адже ситуація в країні не стабілізується. Тероризм, спровокований країною-агресором, несе вкрай серйозну загрозу суспільству [3, с.154].
У результаті вторгнення на українську землю росія регулярно порушує норми міжнародного права, права і свободи людини, а найголовніше – право людини на безпеку, на мирне життя громадян на окупованих агресором територіях. Цинізм кремлівських керманичів, які проводять активну діяльність щодо підтримки «терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище» [4, c. 14]. Окрім цих антиправових, антигуманних акцій, широко застосовуються «шантаж заручників, вчинення інших посягань на життя та здоров’я окремих людей, нагнітанням страху» [5, c. 6-7].
Наша держава вимушена вести бойові дії для забезпечення не лише суверенітету та незалежності, а й безпеки громадян своєї країни від нелюдських акцій агресора. За період існування незалежної України, створена широка нормативно-правова база захисту безпеки і оборони держави та людини. Ряд законодавчих документів, зокрема: «Про Збройні Сили України» (1991), «Про Службу безпеки України» (1992), «Про боротьбу з тероризмом» (2003), «Про національну безпеку України» (2018) та ін. У кожному акті закріплено основні принципи та основи національної безпеки, які гарантують громадянам захист від загроз. Втім не лише Конституція чи інші нормативно-правові акти гарантують захист права людини на безпеку, а й відчутна підтримка європейських країн та США. Україна бере участь у різних міжнародних договорах, які виступають на захист безпеки та прав людини. З нашою державою співпрацює Міжнародний Комітет Червоного Хреста та Товариство Червоного Хреста України. Даний орган виконує важливу місію задля безпеки та захисту життя людей, які стали жертвами через військове вторгнення на Сході країни. Найважливішу роль для забезпечення безпеки громадян, мирного населення виконують ЗСУ, правоохоронні органи та держава. 
Отож, сьогодні світ стоїть перед проблемою забезпечення прав людини на безпеку в умовах військових дій, однак її вирішення стає можливим через реалізацію доктрини міжнародної безпеки та стратегій різних держав. Задля посилення прав безпеки людини необхідно удосконалити нормативну базу, адже за дослідженнями фахівців, є значні прогалини. Потрібно встановити більш ефективний механізм безпеки, адже за ч. 1 ст. 3 Конституції України «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [6].
    
Список використаних джерел:
1. Крутов В.В. Концептуально-правові основи забезпечення національної безпеки крізь призму духовності людини. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2012. Вип. 1. С. 191—201.
2. Тихий В. П. Безпека людини: поняття, правове забезпечення, значення, види. Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 2 (85). С. 31—46. 
3. Барабаш Є. Ю. Сучасні ризики скоєння терористичних актів: аналіз та правова характеристика. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 3 (90). С. 150—158.
4. Кінаш Н. Б. Сучасні наукові напрями дослідження принципів громадянства в умовах російської агресії. Юридична Україна. 2017. № 11-12. С. 14—21.
5. Максименко Н. М. Сучасний тероризм: виклики і загрози для України. Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Серія «Юридичні науки», 2018. T. 29 (68). № 2. С. 6—8.
6. Конституція України від 28 червня 1996 року 254к/96-ВР. Редакція від 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція